<<
>>

Інструкція про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказ Голови Державного департаменту ветеринарної медицини України № 63 від 15 вересня 2003 р.

ІНСТРУКЦІЯ

про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці

Ця Інструкція установлює ветеринарно-санітарні вимоги у разі спалаху захворювання птиці на респіраторний мікоплазмоз у госпо­дарствах, порядок проведення профілактичних заходів для недопу­щення захворювання птиці, порядок внутрішньогосподарського вико­ристання або подальшої реалізації одержаних м’ясопродуктів від забою птиці за респіраторного мікоплазмозу та є обов’язковою для ви­конання птахопідприємствами усіх форм власності і відомчої підпо­рядкованості, громадянами (у тому числі індивідуальними підприєм­цями без утворення юридичної особи), діяльність яких здійснюється у сфері птахівництва.

1. Загальні положення. 1.1. Респіраторний мікоплазмоз птиці (да­лі — РМП) — інфекційна хвороба, що спричиняється мікроорганізмом з групи плевропневмонієподібних — Mycoplasma gallisepticum (МГ), класу Mollicutes, порядку Mycoplasmatales, родини Mycoplasmataceae. Це невеликі за розміром (200—800 нм) мікроорганізми, що фільтру­ються крізь бактеріальні фільтри. Клітинна стінка в них відсутня, мік­робна клітина обмежена тришаровою цитоплазматичною мембраною. 1.2. До мікоплазмозу сприйнятливі кури, індики. Менш чутливі фаза­ни, цесарки, пави, голуби. Захворювання характеризується хронічним перебігом та повільним розповсюдженням у стаді. Хворіють усі вікові групи птиці, але здебільшого молодняк 2—4-місячного віку, індики та кури — на початку несучості. Смертність ембріонів може досягати 5— 10 %, зниження виведення молодняку — до 20 %. Загибель молодняку коливається в межах 5—10 %о, за асоціації з вірусними хворобами — 40—60 %. Несучість знижується на 5—20 %. 1.3. Джерелом інфекції є хвора птиця та птиця-мікоплазмоносій. Збудник найчастіше переда­ється аерогенним та трансоваріальним шляхом. Ступінь інфікування яєць залежить від кількості хворих несучок. Зараження птиці відбува­ється аерогенно за сумісного утримання здорової та хворої птиці. 1.4. Збудник мікоплазмозу здатний довгий час перебувати в організмі птиці, не викликаючи захворювання. Прояву клінічних симптомів сприя­ють: ослаблення організму птиці внаслідок порушення умов мікроклі­мату, перевищення норм щільності посадки птиці, неповноцінна годів­ля, наявність інфекційних та інвазійних хвороб у господарстві, післявакцинальні реакції на щеплення птиці живими вакцинами (проти хво­роби Ньюкасла, ларинготрахеїту, пастерельозу) та інші несприятливі фактори. 1.5. У замороженому патологічному матеріалі за температури мінус 25оС збудник зберігається від 1 до 3 років, за температури плюс 5оС гине через 20 діб, за плюс 45оС — протягом 1 години. Збудник стійкий до сульфаніламідних препаратів та широкого спектра антибіо­тиків.

2. Діагностика респіраторного мікоплазмозу. 2.1. Діагноз на мікоплазмоз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клініч­них ознак, патолого-анатомічних змін, результатів серологічних та бактеріологічних досліджень і позитивної біопроби на курячих ембрі­онах, заражених виділеною культурою мікоплазми. У сумнівних випа­дках проводять гістологічні дослідження. Для встановлення діагнозу одночасно проводять дослідження на збудники, з якими мікоплазмоз може співіснувати (кишкову та гемофільну палички, пастерелу, вірус ІЛТ, реовірус, віспу, інфекційний бронхіт).

2.2. За підозри у захворюванні птиці на респіраторний мікоплазмоз лікар ветеринарної медици­ни вживає заходів для швидкого уточнення діагнозу, для чого направ­ляє на дослідження у державну лабораторію ветеринарної медицини свіжі трупи та клінічно хвору птицю (4—5 голів), а також 25 проб си­роваток крові від птиці з кожного приміщення, де є прояви захворю­вання. Для виявлення латентної форми мікоплазмозу, крім серологіч­них досліджень, необхідно досліджувати ембріони, які загинули в останні дні інкубації, а також задохликів.

3. Заходи з профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці. 3.1. Для запобігання захворюванню птиці респіраторним мікоплазмозом керівники та спеціалісти ветеринарної медицини господарств, ін­ших підприємств і організацій, які мають птицю, зобов’язані суворо виконувати вимоги, передбачені Законом України «Про ветеринарну медицину», Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 № 53 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України

05.07.2001за № 565/5756, іншими нормативно-правовими актами з пи­тань ветеринарної медицини. 3.2. У цьому випадку необхідно забезпе­чити оптимальні зоогігієнічні умови утримання птиці, повноцінну го­дівлю за раціонами, збалансованими за білком, вітамінами, мінераль­ними речовинами та мікроелементами. Слід дотримуватися технології комплектування птицею господарства та строків міжциклових перерв, ретельного виконання механічної очистки і дезінфекції приміщень пе­ред розміщенням кожної наступної партії птиці відповідно до діючої інструкцією з ветеринарної дезінфекції, дезінвазії, дезінсекції та дера­тизації. 3.3. У племінних господарствах (племзаводи, племрепродуктори I і II порядку) ремонтний молодняк птиці досліджують на респіра­торний мікоплазмоз у СКРА, РЗГА або ІФА в 50—60-, 100—120-, 160—180-денному віці, а надалі — один раз у квартал, направляючи для дослідження не менше 20—30 проб сиворотки крові з кожного приміщення. 3.4. Для інкубації використовують яйця від птиці, вільної від МГ-інфекції. Критерієм цього вважають негативні результати в СКРА або ІФА, одержані за дослідження сироваток крові не пізніше ніж за місяць до збору яєць на інкубацію. За масою, вмістом вітамінів та каротиноїдів яйця повинні відповідати діючому ДСТУ. 3.5. Дезін­фекцію інкубаційних яєць проводять парами формальдегіду не пізніше 1,5 год після знесення і вдруге — перед закладенням їх в інкубатори. В такому разі на 1 м3 приміщення камер використовують 30 см3 форма­ліну (40 %), 15 см3 води і 20 г марганцевокислого калію. Експозиція — 20 хв за температури повітря 30—37оС і відносної вологості 73—80 %. Дезінфекцію інкубаційних яєць дозволяється проводити іншими деззасобами, зареєстрованими на території України, згідно з настановами щодо їх застосування.

4. Заходи боротьби з респіраторним мікоплазмозом птиці. 4.1. У разі підтвердження діагнозу на респіраторний мікоплазмоз господарс­тво (відділення, ферму, пташник) оголошують в установленому поряд­ку неблагополучним і вводять карантинні обмеження. У цьому випад­ку виконують такі заходи: у господарстві беруть на облік приміщення та тару, де спостерігали захворювання; забороняють переміщення транспорту, спецодягу за межі відповідних приміщень або комплексів; визначають дороги транспортування кормів, продукції, трупів та вибракуваної птиці; протягом усього періоду неблагополуччя бракують клінічно хвору та слабку птицю; у племінних господарствах, за вияв­лення клінічно хворої та птиці, яка позитивно реагує на мікоплазмоз у СКРА чи ІФА, і підтвердження діагнозу бактеріологічно та в біопробі, усю птицю неблагополучного пташника м’ясних порід забивають на м’ясо у забійному цеху господарства чи вивозять на м’ясопереробні підприємства, а яйценосних — переводять у промислове стадо для одержання товарних яєць або здають на забій.

Забій птиці проводять з дотриманням відповідних правил і санітарно-ветеринарних вимог, що виключають поширення інфекції; ветеринарно-санітарну оцінку м’яса, після забою птиці, проводять згідно з Правилами передзабійного вете­ринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса та м’ясних продуктів, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 7 червня 2002 року № 28 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 21 червня 2002 року за № 524/6812. Пух та пір’я пакують у подвійну тару з надписом «Підлягає дезінфекції» і вивозять на переро­бні підприємства або, враховуючи економічну доцільність, піддають утилізації. Послід і підстилковий матеріал із неблагополучних пташ­ників підлягають біотермічному знезараженню; у неблагополучних то­варних господарствах проводять лікувально-профілактичну обробку птиці протимікоплазмовими препаратами або вакцинацію. У цьому випадку суворо дотримуються діючих законодавчих документів, які регламентують застосування протимікробних засобів у період щеплень та отримання продукції птахівництва; у період між обробками протимікоплазмовими препаратами проводять дезінфекцію повітря в примі­щеннях у присутності птиці згідно з діючими нормативними докумен­тами. 4.2. За умовами обмежень забороняється: переміщення птиці із неблагополучних пташників; вивіз інкубаційних яєць та птиці в благо­получні щодо респіраторного мікоплазмозу господарства і на підпри­ємства біологічної промисловості; продаж інкубаційних яєць та птиці населенню; інкубація яєць із неблагополучних пташників. 4.3. У не­благополучному господарстві дозволяється: забій клінічно хворої пти­ці та використання тушок, відповідно до правил ветеринарно-санітарної експертизи; вивіз інкубаційних яєць або добового молодня­ку в аналогічні господарства в межах району (області); інкубація яєць із благополучних пташників і вирощування молодняку для даного гос­подарства; увіз у господарство інкубаційних яєць і молодняку птиці добового віку з благополучних щодо інфекційних хвороб птиці госпо­дарств за умови інкубації яєць в окремому інкубаторі (окремо від яєць даного господарства) та ізольованого вирощування отриманого моло­дняку. 4.4. Карантинні обмеження знімають з племінного господарства (відділення, ферми), якщо у разі загального серологічного дослідження ремонтного молодняку і перевірки всієї дорослої птиці батьківського стада не було виявлено позитивно реагуючих у СКРА, а також протя­гом останніх 3 міс не виявляли клінічних та патолого-анатомічних ознак захворювання. 4.5. Карантинні обмеження також можуть бути зняті після одночасного забою всього поголів’я птиці у неблагополуч­ному відділенні (фермі, приміщенні) і проведення механічної очистки та остаточної дезінфекції з наступною перевіркою на якість її прове­дення в державних лабораторіях ветмедицини. 4.6. Благополучним вважають господарство, у якому птиця, а також її нащадки мають не­гативні результати за серологічного дослідження на респіраторний мікоплазмоз.

<< | >>
Источник: Корнієнко Л. М., Корнієнко Л. Є., Ярчук Б. М.. Планування ветеринарних заходів. 2010

Еще по теме Інструкція про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці:

  1. Інструкція про заходи боротьби з грипом птиці
  2. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації аспергільозу птиці
  3. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на орнітоз
  4. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на віспу
  5. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз
  6. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці сальмонельозами
  7. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ларинготрахеїтом птахів
  8. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на інфекційний енцефаломієліт
  9. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бешихою свиней
  10. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин
  11. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин
  12. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною анемією коней