<<
>>

Валеологія і нова парадигма охорони здоров'я

Медицина як комплекс знань і практичних методів по збереженню і зміцненню здоров'я людини, профілактиці захворювань і лікуванню хворих є основою соціального інституту, який ми називаємо охороною здоров'я.
Те, що охорона здоров'я бере на озброєння з багатого арсеналу медицини, визначається не тільки характером негайних задач, що стоять перед охороною здоров'я, але і інтелектом, рівнем освіти, кругозором, здібністю до аналізу і синтезу тих, хто керує цим соціальним інститутом і ухвалює рішення. Найбільш очевидний і ортодоксальний шлях використання досягнень медицини в охороні здоров'я – вдосконалення лікувально-діагностичних заходів. Цей шлях простежується по ходу всієї історії розвитку охорони здоров'я. Він не викликає сумніву в своїй правомірності. Основні кошти, що виділяються бюджетом охорони здоров'я, йдуть саме на лікування хворих. Але цей шлях, як виявилося, відіграє нікчемну роль в загальному комплексі чинників, що визначають стан здоров'я населення.

У критичні періоди розвитку людського суспільства, коли ніякі удосконалення лікувально-діагностичного процесу не можуть змінити несприятливу ситуацію, виникають осяяння, що круто міняють стратегію охорони здоров'я. Таке осяяння відвідало М.О.Семашко, який формував охорону здоров'я молодої держави, і в основу радянської охорони здоров'я він заклав заходи, направлені на боротьбу з епідеміями інфекційних захворювань. Ця стратегія отримала назву першої "протиепідемічної революції" (за виразом М.Терріса) і була високо оцінена теоретиками охорони здоров'я Заходу.

Протягом декількох подальших десятиріч ХХ віку на зміну патології переважно інфекційної природи прийшла патологія, що характеризується перевагою хронічних неінфекційних захворювань. Цей процес у другій половині ХХ віку також набув характеру епідемії. Така еволюція характеру патології закономірна. Аналіз характеру патології стосовно до історії існування людського суспільства показує, що по мірі зміни соціальних умов змінюються і хвороби людини. Зі слів І.В.Давидовського "умови і спосіб життя людини і були фундаментальними передумовами для виникнення хвороб". В умовах епідемії хронічних неінфекційних захворювань стратегія охорони здоров'я, обґрунтована М.О.Семашко, виявилася неефективною. З'явилася необхідність створення нової стратегії і, відповідно, нових методичних прийомів, направлених на попередження виникнення хронічної патології. Подібна стратегія була обґрунтована М.Террісом і названа "другою протиепідемічною революцією".

Основним методичним прийомом другої протиепідемічної революції виступає "скринінг" (буквально – "просіювання") з виявленням груп ризику серед практично здорового населення і проведенням відповідних заходів, направлених на протидію чинникам ризику розвитку захворювань. Успішність реалізації цієї стратегії безперечна: в багатьох промислово розвинених країнах істотно знизилися показники захворюваності і смертності від серцево-судинних захворювань – на 30-50%. Встановлена і роль окремих чинників в цьому процесі: хірургічні методи лікування (пересадка серця, аорто-коронарне шунтування і т.п.) – становлять 3%; терапевтичні методи – 11%; а інші 86% – припадають на фактори, що характеризують спосіб життя (харчування, відмова від шкідливих звичок, рухова активність і т.п.).


У той же час надії забезпечити здоров'я всьому населенню за рахунок усунення факторів ризику виявилися ілюзорними. Фактори ризику, дійсно, вдавалося усунути, і в частині випадків виникнення хвороби не наставало. Однак загальна захворюваність зменшувалася незначно, а в ряді випадків при реалізації профілактичних програм зовсім не знижувалася, а іноді навіть і підвищувалася. Було встановлено, що попереджуючи певні – "очікувані" – захворювання, такі програми збільшують частоту і смертність від інших – "неочікуваних" – хвороб. Це явище, що отримало назву "перекочування смертності", свідчило про те, що причини масових захворювань є більш загальними, а ендогенні фактори ризику, як і самі захворювання, є виявом якихсь глибинних змін в організмі, які не піддаються профілактичним заходам другої протиепідемічної революції.

Згідно логіці І.В.Давидовського, можна стверджувати появу нових реалій в житті людства, існування яких пов'язане з прискоренням темпів соціальних, економічних, технологічних, екологічних, кліматичних та інших змін в світі – закономірності, яка обов'язково приведе (і вже приводить) до формування нових проблем, пов'язаних із станом здоров'я населення. Якщо хоч би стисло перерахувати ті зміни в біологічній природі виду Homo Sapiens, які сталися за останні десятиріччя, то можна сміливо стверджувати, що наш сучасник істотно відрізняється від своїх предків. Зниження функціональних резервів органів, систем, організму загалом, порушення реактивності і резистентності, процесів саморегуляції і репродукції (зменшення кількості і якості статевих кліток), народження ослабленого потомства і багато що інше – ось характерні риси, що відрізняють наших сучасників від їхніх предків. Якщо в самих загальних рисах дати загальнобіологічне трактування цим змінам, то можна прийти до висновку про зниження ефективності механізмів самоорганізації живої системи у сучасної людини.

Як наслідок, змінюється і характер патології населення. Її характеризують не тільки епідемія хронічних неінфекційних захворювань, поява нових нозологічних форм (більше як 30 за останні 20 років) і повернення "старих" захворювань (туберкульоз, малярія та інші). Головне – набули широкого поширення полісиндромні стани, які для клінічної медицини представляють особливу проблему. Виникає ситуація, коли кожний "вузький" фахівець у тої самої людини цілком обґрунтовано ставить "свій" діагноз. Нагромаджується цілий комплекс синдромів, купування кожного з яких не дає істотного ефекту. Типовим представником цього класу станів є, на нашу думку, і синдром хронічної втоми – "хвороба тисячі найменувань". Ні перша, ні друга стратегія охорони здоров'я не може тут розраховувати на успіх, так само як і неефективні зусилля клінічної медицини.

Стає очевидним необхідність формування нової стратегії охорони здоров'я, здатної відновити втрачену гармонію в діяльності механізмів самоорганізації живої системи і особистості.

Основою цієї стратегії виступає валеологія – теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров'я індивіда. Кажучи про теоретичні і філософські основи валеології, нагадаємо, що вона розглядає індивідуальне здоров'я як самостійну медико-соціальну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками. При цьому здоров'ї розглядається як більш широка категорія в порівнянні з хворобою. Передхвороба і хвороба – окремий випадок здоров'я, коли рівень його знижений або є його дефекти, а між здоров'ям і хворобою виділяються перехідні стани. Рівень структурної організації, що досліджується у валеології – переважне організмовий, а підхід – холістичний (цілісний). Кажучи про можливість управління індивідуальним здоров'ям, необхідно мати на увазі, що ефективність цього процесу багато в чому визначається повнотою аналізу керованого об'єкта.

Прийняті в охороні здоров'я способи оцінки здоров'я – методом виключення патологічного процесу або на основі нормології – не дають можливості для формування повноцінного процесу управління. Використання діагностичної моделі енергопотенціалу біосистеми дозволило описати цілий ряд нових феноменів діагностики. Найважливіший феномен – "безпечний рівень" здоров'я – уперше дозволив поставити розв'язання проблеми первинної профілактики хронічних неінфекційних захворювань на суто наукову основу, бо мета будь-яких оздоровчих заходів – досягнення такого рівня здоров'я, вище якого не формуються ні ендогенні фактори ризику, ні патологія.

Таким чином, людство стоїть на порозі "третьої протиепідемічної революції", суть якої – управління здоров'ям індивіда, зміцнення і гармонізація механізмів самоорганізації живої системи. Основа нової стратегії – валеологія, її теоретичні і практичні досягнення. У зв'язку з тим, що охорона здоров'я не здатна надати допомогу всім потребуючим на рівні сучасних досягнень медичної науки (через постійний дефіцит фінансування), на Заході сформувалася нова наукова дисципліна – клінічна економіка. Вона вирішує проблему – в який розділ медицини потрібно вкладати кошти, щоб досягнути найбільшого ефекту в поліпшенні здоров'я населення. Потрібно сподіватися, що наука про здоров'я потрапить незабаром в поле зору фахівців цієї області, і ХХI вік буде століттям валеології.
<< | >>
Источник: Реферат. «Валеологія, як наука». 2010
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Валеологія і нова парадигма охорони здоров'я:

  1. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
  2. ЗМІНИ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
  3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЯК КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ
  4. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
  5. 2001 РІК - РІК ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
  6. Реферат. «Валеологія, як наука», 2010
  7. Грибан В.Г.. Валеологія, 2011
  8. Две парадигмы в исследовании психического развития
  9. Валеологія як наука
  10. Основные идеи новой цивилизационной парадигмы
  11. ХАРЧОВА ВАЛЕОЛОГІЯ В СУЧАСНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ УМОВАХ
  12. Естественнонаучная и гуманитарная парадигмы
  13. Субъектная парадигма в психологии и акмеологии
  14. Субъектная парадигма в психологии и акмеологии
  15. ПОНЯТТЯ ПРО ВАЛЕОЛОГІЮ. ОБ'ЄКТ, МЕТОД ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ, ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАУКИ