<<
>>

Класифікація та коротка характеристика кровозамінників

Класифікація кровозамінників (за Г.Н.Хлябічем, 1997)

1. Препарати гемодинамічної дії.

1 Декстрани:

а) середньомолекулярні: поліглюкін (РФ), неорондекс (Біло­русія), макродекс (Швеція, США), інтрадекс (Англія), лонгастерил 70 (ФРН), декстран (Польща) та ін.;

б) низькомолекулярні: реополіглюкін (РФ, Білорусія), реомакродекс (Швеція, США, Туреччина), ломодекс (Англія), лонгастерил 40 (ФРН), декстран 40 (Польща), гемодекс (Болгарія) та ін.

2. Препарати желатину: желатиноль (РФ), геможель (ФРН), желофузин (Швейцарія), плазможель (Франція) та ін.

3. Препарати на основі оксиетилкрохмалю: волекам (РФ), 6- HES (Японія), плазмастерил (ФРН) та ін.

4. Препарат на основі поліетиленгліколю: поліоксидин (РФ).

II. Дезінтоксикаційні - препарати на основі низькомолекуляр­ного полівінілпіролідону: гемодез, гемодез-Н, неогемодез (РФ, Білорусь), неокомпенсан (Австрія).

III. Препарати для парентерального живлення (азотисті, енер­гетичні)

1. Суміші амінокислот: поліамін (РФ, Білорусія), аміностерил КЕ (ФРН), вамін (Швеція), фріамін (США), гепатамін (Туреччина) та ін.;

2. Білкові гідролізати: гідролізин, гідролізат казеїну, амікін, інфузамін, гідрамін (РФ, Україна, Білорусія, Казахстан).

3. Жирові емульсії: інтраліпід (Швеція), ліповеноз (ФРН), веноліпід (Японія), ліпомул (США), емульсан (Фінляндія).

4. Розчини глюкози і осмодіуретики: 5 - 40 % глюкоза (РФ, Україна, Білорусія, Казахстан, США, Польща, Індія та ін.), сор­біт 20 %, маніт 15 % (РФ, Україна, ФРН та ін.).

IV. Регулятори водно-сольового та кислотно-основного станів.

1. Сольові розчини: 0,9 % розчин натрію хлориду, дисоль (РФ, Україна, Білорусія), натрій хлорат 0,9% (Польща).

2. Коректори електролітного і кислотно-основного стану: лактасол, квінтасоль, мафусол, трисамін (РФ, Україна), іоностерил, трометамол композитум (ФРН), Рінгер-лактат (ФРН, США та ін.).

V. Препарати з функцією переносу кисню

1. Розчини гемоглобіну (РФ, США).

2. Емульсії фторвуглеводнів (РФ, США, Японія)

VI. Кровозамінники комплексної дії, біодеградовані (в стадії апробації): розчини гемодинамічної та дезінтоксикаційної дії, гемодинамічної та гемопоетичної дії, гемодинамічної та реологіч­ної дії.

Характеристика кровозамінників.

1. Препарати гемодинамічної дії використовують для віднов­лення об’єму циркулюючої плазми та стабілізації гемодинаміки при гіповолемічних станах. Завдяки своїй осмотичній активнос­ті вони притягують у судинне русло тканинну рідину (1 грам поліглюкіну притягує 25 мл води), швидко ліквідовуючи дефі­цит ОЦК. Спостерігається пряма залежність між величиною молекули, гемодинамічним ефектом та тривалістю циркуляції розчину в судинному руслі.

їх застосовують при шокових станах для стабілізації систем­ної гемодинаміки (середньомолекулярні) та покращення мікроциркуляції (низькомолекулярні).

Поліглюкін: р-н декстрану з мол. масою 70000 D, вип. у фл. по 400 мл. Реополіглюкін: р-н декстрану з мол. масою 35000 D, вип. у фл. по 200 та 450 мл. Рефортан: 6% р-н гідроксиетилкрохмалю з мол. масою 200000 D, вип. у фл. по 500 та 250 мл.

2. Препарати дезінтоксикаційної дії, введені у кров’яне рус­ло, зв’язують циркулюючі токсини, нейтралізують їх та виво­дять із сечею, одночасно стимулюючи діурез. їх застосовують при гострих отруєннях, інфекціях, ендогенних інтоксикаціях. Однак розчин гемодезу (полівінілпіролідону з мол. масою 12600 D), введений в організм, повністю не виводиться через нирки.

Частина його молекул захоплюється клітинами ретикуло-ендотеліальної системи, блокуючи їх на десятки років. Тому в даний час у медичних закладах України гемодез не застосовують.

Неогемодез: 6% р-н полівінілпіролідону з мол. масою 8000 D, вип. у фл. по 50, 100, 200, 400 мл.

3. Препарати для парентерального живлення призначають хворим, яким неможливо забезпечити повноцінне харчування через шлунково-кишковий тракт.

Поліамін: 8 % р-н суміші кристалічних амінокислот, вип. у фл. по 200, 400 мл.

Інтраліпід: 10 %, 20 % р-н соєвої емульсії, вип. у фл. по 100, 250, 500 мл, вводити внутрішньовенно крапельно не швидше 100 мл за годину!

Глюкоза: 5 %, 10 %, 20 %, 40 % р-ни, вип. у фл. різної ємності.

4. Регулятори водно-сольового та кислотно-основного станів. їх застосовують для корекції гомеостазу згідно з показаннями, з урахуванням осмолярності, хімічного складу та рН плазми (Розд. 9).

5. Препарати з функцією переносу кисню .

Перфторан - препарат, дозволений для використання в клі­нічній практиці за останні роки. Унікальність препарату поля­гає в тому, що його молекула у 50 - 100 разів менша за еритро­цит. Завдяки цьому перфторан транспортує молекули кисню до тих клітин, в яких блоковані природні шляхи кисневого забез­печення (напр., блокада системної та локальної мікроциркуляції при шоках, травмах, набрякових та запальних процесах). Він виявився ефективним при лікуванні станів, що супроводжу­ються тканинною гіпоксією: ураження головного мозку (набря­ки, травми, післяреанімаційна хвороба), неврити, інфаркт міокар­да, відторгнення трансплантата, гострі отруєння тощо.

За останні роки на фармацевтичному ринку України з’явився вітчизняний виробник - фармацевтичне підприємство ЮРІЯ- ФАРМ (м.Київ), яке випускає високоякісні сучасні інфузійні середники: кровозамінники гемодинамічної, дезінтоксикаційної дії, препарати для парентерального живлення, регулятори вод­но-сольового, кислотно-основного стану та розчини поліфункціональної дії (див. проспекти).

ГЕКОДЕЗ

(для внутрішньовенного введення)

Високоефективний препарат гідроксиетилкрохмалю з плазмозамінною дією. Аналоги: ХЕС-стерил, рефортан, волекам

- протишокова дія;

- збільшує ОЦК;

- корегує гіповолемію;

- підвищує артеріальний тиск;

- сприяє адекватній гемодилюції.

ГЕКОДЕЗ

Фарм. підприємство ЮРІЯ-ФАРМ

Склад:

Гідроксиетилкрохмалю (200000) - 60,0 г, Натрію хлориду - 9,0,

Води для ін’єкцій - до 1 л,

Осмолярність близько 300 мосм/л. Фармакологічна група Плазмозамінник для внутрішньовенних вливань.

Фармакологічні властивості

Відновлює та збільшує недостаючий об’єм циркулюючої крові за рахунок внутрішньосудинного простору (відсутність набряків при вели­ких дозах введення). Має протишокову дію, корегує гіповолемію, пов’язану з кровотечею, опіками, травмами, операціями. Має плазмозамінну дію, під­вищує артеріальний тиск.Сприяє адекватній гемодилюції. Гекодез підвищує колоїдно-осмотичний тиск та органний кровотік.

В судинному руслі введений препарат знаходиться 24 години.

Фармакокінетика

Гекодез швидко метаболізується в печінці за допомогою альфа-амілази крові, яка розщеплює крохмаль. Інфузія гекодезу збільшує рівень сироват­кової амілази в 2-3 рази з максимумом через 12-24 години після інфузії і тривалістю 3-5 днів. Цей факт необхідно враховувати, щоб запобігти вста­новленню помилкового діагнозу гострого панкреатиту.Частинки ГЕК з молекулярною масою менше 50000 фільтруються нирками і виділяються з сечею.

40% гекодезу виділяється з сечею через добу.

Показання до застосування

- при зменшенні ОЦК, для його швидкого поповнення (набряки не утворюються);

- гіповолемії різного походження;

- профілактика і лікування гіповолемічного шоку в зв’язку з крово­течами, опіками, травмами, операціями;

- гемодилюція.

Протипоказання

Гекодез не можна застосовувати при гіперволемії, станах гіпергідратації, у випадках важкої застійної серцевої недостатності, ниркової недо­статності з олігурією або анурією, важких геморагічних діатезах і відо­мою підвищеною чутливістю пацієнта до гідроксиетилкрохмалю (ГЕК).

Особливу обережність потрібно проявляти до пацієнтів з набряком легень, декомпенсованою серцевою недостатністю, порушенням функції нирок, хронічним захворюванням печінки, геморагічними діатезами або дегідратацією; в такому випадку рекомендується спочатку провести замі­щення рідини (за допомогою кристалоїдних розчинів). Потрібно прояв­ляти також обережність при недостатності фібриногену.

Побічна дія

Повідомлялось про окремі випадки анафілактоїдних реакцій на гідроксиетилкрохмаль.Такі реакції проявляються, в більшості випадків, у вигляді блювання, незначного підвищення температури, відчуття холо­ду, свербежу і кропивної лихоманки.Спостерігалось збільшення верх­ньої підщелепної і привушної слинних залоз, легкі грипозні симптоми, такі як головний біль, ломота в м’язах і периферичні набряки нижніх кінцівок

Важкі реакції непереносимості, що супроводжуються шоком, виключно рідкі.

При виникненні реакції непереносимості вливання повинне бути не­гайно припинене, одночасно повинні бути прийняті всі необхідні екстре­ні міри допомоги.

Як в процесі, так і по закінченню застосування для гемодилюції вели­ких доз розчинів ГЕК тривалий час спостерігалася поява свербіння.

Рівень амілази в сироватці після вливання гекодезу помітно зростає, однак через 3-5 днів знову приходить в норму. Діагностичні чи терапев­тичні заходи не потрібні.

При введенні великих доз гекодезу не виключена можливість підви­щеної кровоточивості (ефект розбавлення, інколи можлива і специфічна дія препарату).Тому збільшувати дозу до значень, що перевищують мак­симально рекомендовані, можна тільки у виключних випадках.

Взаємодія з іншими лікарськими препаратами

При одночасному застосуванні з аміноглікозидами ГЕК здатний потен­ціювати їх нефротоксичність.

ГЕК може впливати на клініко-хімічні показники (глюкозу, протеїн, жирні кислоти, холестерин, сорбіт-дегідрогеназу)

При змішуванні інфузійних розчинів, концентратів для приготування інфузійних розчинів, ін’єкційних розчинів і порошків для ін’єкцій або сухої речовини для приготування ін’єкційних розчинів рекомендується кожний раз уважно (хоча б візуально) перевіряти сумісність (змішуваність) препаратів (тим не менше, все ж можливі невидимі оку хімічні і терапевтичні несумісності).

Особливості застосування

Призначають внутрішньовенно крапельно.

Перші 10-20 мл потрібно вводити повільно, уважно стежачи за ста­ном пацієнта, тому що неможливо повністю виключити анафілактоїдні реакції.

При шокових станах, обумовлених, головним чином, втратою води та електролітів (сильне блювання, понос, опіки), після початкового ліку­вання з застосуванням гекодезу рекомендується подальше лікування за допомогою збалансованого розчину електролітів (р-н Рінгера).

Підвищення дози гекодезу викликає ефект розбавлення і призводить до зниження гематокриту, а також до зниження концентрації гемоглобі­ну і протеїну плазми. Значення гемоглобіну нижче 10 г% і гематокриту нижче 27 рахуються критичними. Починаючи з показників загального білка < 5,0г%, показано введення альбуміну. При втратах крові понад 20-25% циркулюючого об’єму обов’язково показане додаткове введення еритроцитів.

Дози і спосіб застосування

Добова доза і швидкість вливання залежить від розмірів втрати крові і значення гематокриту. Тривалість і масштаби терапії залежать від три­валості і масштабів гіповолемії. При застосуванні препарату з метою гемодилюції звичайно діють за схемами багатоденної терапії.

Добова доза:

- при заміщенні об’єму крові середньодобова доза складає, як пра­вило, 250-1000 мл. Лише у виключних випадках допускається переви­щення значення 20 мл/кг маси тіла/добу.

- При застосуванні препарата з метою гемодилюції протягом кількох днів підряд добова доза звичайно складає 400 мл. Загальна доза в розмірі 5 л може перевищуватись лише у виключних випадках, при цьому доза може бути розподілена на строк лікування тривалістю до 4 тижнів.

Швидкість вливання: при відсутності екстреної ситуації рекомендова­на тривалість вливання - не менше 25 хвилин на 400 мл гекодезу.

Умови зберігання. Препарат зберігають в сухому захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С.

РЕОСОРБІЛАКТ

(для внутрішньовенного введення)

РЕОСОРБІЛАКТ

Фарм. підприємство ЮРІЯ-ФАРМ

Склад:

Сорбітол - 60 г;

Розчин натрію лактату 7% - 281 г;

Натрію хлориду - 6 г;

Кальцію хлориду - 0,1 г;

Калію хлориду - 0,3 г;

Магнію хлориду - 0,2 г;

Вода для ін’єкцій до 1 л.

Випускається по 200 і 400 мл реосорбілакту в скляних флаконах ємкістю 250 і 500 мл. Осмолярність близько 900 мосм/л.

Новий оригінальний комплексний інфузійний препарат.Не має аналогів.

Сукупна дія кількох препаратів:

- покращує мікроциркуляцію;

- зменшує інтоксикацію;

- стабілізує гемодинаміку;

- корегує кислотно-лужний стан.

Фармакологічна група

Комплексний інфузійний розчин, основними фармакологічно активними речовинами якого є сорбітол і натрію лактат (в ізотонічній концентрації).

Фармакологічні властивості

Реосорбілакт має реологічну, протишокову, дезінтоксикаційну, олужнюючу дію.

Фармакокінетика

Введений сорбітол швидко включається в загальний метаболізм. 80­90% сорбітолу знешкоджується в печінці і накопичується у вигляді глікогену, 5% відкладається в тканинах мозку, серцевому м’язі і попе­речносмугастій мускулатурі, 6-12% виділяється з сечею. В печінці сор­бітол спочатку перетворюється у фруктозу, яка потім перетворюється в глюкозу, а потім в глікоген. Частина сорбітолу використовується для необхідних енергетичних потреб, друга частина відкладається як запас у вигляді глікогену.

Ізотонічний розчин сорбітолу має дезагрегаційну дію і таким чином покращує мікроциркуляцію і перфузію тканин.

При введенні в судинне русло розчину натрію лактату вивільняється натрій, С02 та Н20, які утворюють бікарбонат натрію, що призводить до збільшення лужного резерву крові. На відміну від введення розчину бікарбонату, корекція метаболічного ацидозу за допомогою натрію лак­тату проходить поступово, по мірі включення його в обмін речовин, при цьому не проходить різких коливань pH. Активною вважають тільки половину введеного натрію лактату (ізомер L), а друга половина (ізо­мер D) не метаболізується і виділяється з сечею. Дія натрію лактату проявляється через 20-30 хв після введення.

Показання до застосування

Реосорбілакт рекомендується як засіб для зменшення інтоксикації, покращення мікроциркуляції, корекції кислотно-лужного стану, гострій крововтраті, а також при опіковій хворобі, при затяжних гнійних проце­сах, при різних інфекційних хворобах, при хронічних активних гепати­тах, при передопераційній підготовці та в післяопераційному періоді, при тромбооблітеруючих хворобах кровоносних судин.

Протипоказання

Реосорбілакт не застосовують при алкалозі, а також в тих випадках, коли протипоказано вливання рідини (крововилив у мозок, тромбемболія, виражена серцево-судинна декомпенсація, гіпертонічна хвороба ІІІ ст.).

Побічна дія

При значному передозуванні препарату можуть виникати явища ал­калозу.

Взаємодія з іншими лікарськими препаратами

Реосорбілакт не можна змішувати з фосфат- і карбонатвмісними роз­чинами.

Особливості застосування

Призначення препарату потрібно застосовувати з урахуванням кис­лотно-лужного стану.

Дози і спосіб застосування

Реосорбілакт вводять внутрішньовенно крапельно (бажано 30-40 кра­пель за хвилину)

- при необхідності можливе більш швидке введення, навіть струминне;

- при травматичному, післяопераційному, гемолітичному шоках по 600-1000 мл (10-15 мл на кг маси тіла хворого), одноразово і повторно, спочатку струминно, потім крапельним методом;

- при хронічних гепатитах по 400 мл (6-7 мл/кг) крапельно, повторно.

Крім цього препарат застосовують:

- при гострій крововтраті по 1500-1800 мл (до 25 мл/кг); в цьому випадку інфузії реосорбілакту рекомендується також проводити на догоспітальному етапі, в машині швидкої допомоги;

- в передопераційному періоді та після різних хірургічних втручань в дозі 400 мл (6-7 мл/кг), крапельно, одноразово або повторно, щоден­но, протягом 3-5 днів;

- при тромбооблітеруючих хворобах кровоносних судин в розраху­нку 8-10 мл/кг на одноразову інфузію, крапельно, повторно через день. На курс лікування 10 інфузій.

Умови і термін зберігання: препарат зберігають в сухому захище­ному від світла місці при температурі від +2 до +25°С. Строк зберігання 2 роки.

СОРБІЛАКТ

(для внутрішньовенного введення)

Гіперосмолярний комбінований препарат для інфузій. Не має аналогів.

- покращує гемодинаміку;

- зменшує інтоксикацію;

- стимулює перистальтику кишечника;

- збільшує енергетичний ресурс;

- активний осмотичний діуретик;

- підвищує лужний резерв крові.

СОРБІЛАКТ

Фарм. підприємство ЮРІЯ-ФАРМ

Склад:

Сорбітол - 200 г,

Розчин натрію лактату 7% - 281 г.

Натрію хлориду - 6 г,

Кальцію хлориду - 0,1 г,

Калію хлориду - 0,3 г,

Магнію хлориду - 0,2 г,

Вода для ін’єкцій до 1 л.

Випускається по 200 і 400 мл сорбілакту в скляних флаконах ємкістю 250 і 500 мл.

Фармакологічна група

Комплексний інфузійний розчин, основними фармакологічно актив­ними речовинами якого є сорбітол (в гіпертонічній концентрації) і на­трію лактат (в ізотонічній концентрації).

Фармакологічні властивості

Сорбілакт має протишокову, енергетичну, дезінтоксикаційну, діуре­тичну і стимулюючу кишечник дію, сприяє нейтралізації метаболічного ацидозу.

Фармакокінетика

Введений сорбітол швидко включається в загальний метаболізм. 80­90% сорбітолу знешкоджується в печінці і накопичується у вигляді глікогену, 5% відкладається в тканинах мозку, серцевому м’язі і попе­речносмугастій мускулатурі, 6-12% виділяється з сечею. В печінці сор­бітол спочатку перетворюється у фруктозу, яка потім перетворюється в глюкозу, а потім в глікоген. Частина сорбітолу використовується для необхідних енергетичних потреб, друга частина відкладається як запас у вигляді глікогену.

Гіпертонічний розчин сорбітолу має великий осмотичний тиск і доб­ре виражену здатність посилювати діурез.

При введенні в судинне русло розчину натрію лактату вивільняється натрій, С02 та Н20, які утворюють бікарбонат натрію, що призводить до збільшення лужного резерву крові. На відміну від введення розчину бікарбонату, корекція метаболічного ацидозу за допомогою натрію лак­тату проходить поступово, по мірі включення його в обмін речовин, при цьому не проходить різких коливань pH. Активною рахується тільки половина введеного натрію лактату (ізомер L), а друга половина (ізо­мер D) не метаболізується і виділяється з сечею. Дія натрію лактату проявляється через 20-30 хв після введення.

Показання до застосування

Сорбілакт рекомендується як засіб для зменшення інтоксикації, ко­рекції кислотно-лужного стану, покращення функцій печінки, нирок, стимуляції перистальтики кишечника, покращення гемодинаміки при травматичному, післяопераційному, гемолітичному і опікових шоках;

В післяопераційному періоді, особливо після порожнинних операцій, при післяопераційних парезах кишечника (профілактика і лікування);

при гострій печінково-нирковій недостатності (в ранній стадії);

при гострому і загостренні хронічного пієлонефриту;

при хронічних гепатитах;

при підвищеному внутрішньочерепному тиску у випадку набряку мозку.

Протипоказання

Сорбілакт не застосовують при алкалозі, а також в тих випадках, коли протипоказано вливання рідини (крововилив у мозок, тромбемболія, ви­ражена серцево-судинна декомпенсація, гіпертонічна хвороба III ст.).

Побічна дія

При значному передозуванні препарату можуть виникати явища ал­калозу або дегідратації (через гіперосмолярність розчину).

Взаємодія з іншими лікарськими препаратами

Сорбілакт не можна змішувати з фосфат- і карбонатвмісними розчи­нами.

Особливості застосування

Призначення препарату потрібно застосовувати з урахуванням осмолярності крові і сечі, а також кислотно-лужного стану. Застосування сорбілакту у хворих цукровим діабетом необхідно проводити під контро­лем цукру в крові.

Дози і спосіб застосування

Сорбілакт вводять внутрішньовенно струминно або крапельно (60-80 крапель за хвилину):

- при травматичному, післяопераційному, гемолітичному шоках по 200-400 і 600 мл (3-10 мл/кг), одноразово, спочатку струминно, потім крапельним методом під контролем діурезу;

- при хронічних гепатитах по 200 мл (3,5 мл/кг) крапельно одно­разово і повторно, щоденно або через день.

Крім цього препарат застосовують:

- при гострій печінково-нирковій недостатності в дозі 200-400 мл (2,5-6,5 мл на 1 кг маси тіла хворого); крапельно або струминно (повто­рно через 8-12 годин);

- з метою профілактики післяопераційного парезу кишечника - 150­300 мл (2,5-5,0 мл/кг) на одноразове введення, крапельно; можливі повторні інфузії препарату через кожні 12 годин протягом перших 2-3 діб після операційного втручання;

- при лікуванні післяопераційних парезів кишечника в дозі 200-400 мл (3,5-6,5 мл/кг) крапельно, через кожні 8 годин до нормалізації мотори­ки кишечника;

- при набряку мозку - спочатку струминно, а потім крапельно (60­80 крапель за хвилину) в дозі 5-10 мл/кг.

При вираженій дегідратації внутрішньовенні інфузії сорбілакту необ­хідно проводити тільки крапельно (не більше 200 мл розчину на добу).

Умови і строк зберігання. Препарат зберігається в сухому захищеному від світла місці при температурі від +2 до 250С. Термін зберігання 2 роки.

РОЗЧИН РІНГЕРА

(для внутрішньовенного введення)

- збалансований розчин електролітів;

- відновлює водно-сольовий і кислотно-лужний баланс;

- підвищує лужний резерв крові.

Розчин Рінгера

Фарм. підприємство ЮРІЯ-ФАРМ

Склад:

Натрію хлориду - 8,6 г,

Кальцію хлориду - 0,48 г,

Калію хлориду - 0,3 г,

Вода для ін’єкцій до 1 л.

Іонний склад, ммоль/л:

Ыа+ - 157,0; K+ - 2,7; Са++ - 1,8; Cl- - 159,1; НС03++ - 2,4.

Теоретична осмолярність - 323 мосм/л. Випускається в скляних пляшках по 200 або 400 мл для крові, трансфузійних та інфузійних препаратів, герметично закупорених гумовими корками та обтиснених алюмінієвими ковпачками.

Фармакологічна група

Плазмозамінники, сольові розчини.

Фармакологічні властивості

Розчин Рінгера містить збалансовану суміш основних катіонів і є більш фізіологічним порівняно з 0,9% ізотонічним розчином натрію хло­риду.

Розчин Рінгера відновлює водно-сольовий і кислотно-лужний баланс та поповнює дефіцит рідини в організмі людини, що виникає при його дегідратації або в зв’язку з акумуляцією позаклітинної рідини у вогни­щах обширних опіків і травм, при порожнинних операціях, перитоніті. Препарат підвищує лужний резерв крові. Поряд з цим розчин Рінгера покращує реологічні властивості крові і перфузію тканин, підвищуючи ефективність гемотрансфузійних заходів при масивних крововтратах і важких формах шоку.

Препарат має також дезінтоксикаційний ефект в результаті зниження концентрації токсичних продуктів в крові і активації діурезу.

Показання до застосування

Ізо- і гіпотонічна дегідратація і метаболічний ацидоз в результаті три­

валої діареї і нестримного блювання, при гострих масивних крововтра­тах, шоці, обширних опіках, при важкому перебігу післяопераційного періоду, токсичних отруєннях різної етіології. Розчин Рінгера застосо­вують також зовнішньо при різних захворюваннях очей, носа, слизових оболонок, для промивання ран.

Протипоказання

Розчин Рінгера не застосовують при алкалозі, а також в тих випадках, коли протипоказано вливання рідини (крововилив у мозок, тромбемболія, виражена серцево-судинна декомпенсація, гіпертонічна хвороба III ст.).

Побічна дія

При значному передозуванні препарату можуть виникати явища хлоридного ацидозу, гіпергідратації.

Особливості застосування

З метою підвищення ефективності дезінтоксикаційної і протидегідратаційної терапії розчин Рінгера можна призначити одночасно з гемотрансфузіями, переливанням плазми і плазмозамінників. При тривалому застосуванні, особливо у великих об’ємах, контролюють склад електро­літів в плазмі і сечі, діурез.

Умови і строк зберігання

Зберігають в захищеному від світла місці при кімнатній температурі.

АМІНОЛ

(для внутрішньовенного введення)

Збалансований комплекс L-форм замінних і незамінних амінокислот для парентерального харчування.

- бере участь в біосинтезі білків в організмі;

- сприяє утворенню позитивного азотистого балансу;

- ліквідує білковий дефіцит;

- має виражений антитоксичний і анаболічний ефект.

АМІНОЛ

Фарм. підприємство ЮРІЯ-ФАРМ

Склад:

Аланіну - 6,4 г;

Аргініну гідрохлориду 6,4 г;

Валіну - 4,9 г;

Гістидину гідрохлориду моногідрату - 3,2 г; Гліцину - 8,0 г;

Ізолейцину - 4,4 г;

Лейцину - 9,8 г;

Лізину гідрохлориду - 11,5 г;

Метіоніну - 5,7 г;

Проліну - 6,4 г;

Треоніну - 4,3 г;

Триптофану - 1,44 г;

Фенілаланіну - 7,0 г;

D-сорбіту - 50,0 г;

Води для ін’єкцій - до 1 л;

Осмолярність - 891 мосм/л.

Фармакологічна група

Амінокислоти, розчин для парентерального харчування.

Фармакологічні властивості

Амінол, як збалансована суміш 13 амінокислот, 7 з яких незамінні, при повільному введенні легко засвоюються організмом. При умові забез­печення енергетичних потреб амінокислоти включаються в біосинтез біл­ків, сприяють позитивному азотистому балансу і ліквідують білковий де­фіцит. Найважливішим правилом ПЖ (“золоте правило”) є створення позитивного азотистого балансу для підтримання необхідної інтенсивності

білкового обміну. Головна вимога, що пред’являється до амінокислотних препаратів - обов’язковий вміст всіх незамінних амінокислот, синтез яких не може виконуватись в організмі людини. Величезний практичний досвід, накопичений провідними клініками світу, показує, що суттєвої шкоди організму людини може завдати незбалансованість амінокислотного скла­ду в препаратах для ПЖ. Амінокислоти повинні поступати в організм людини в строго визначеній кількості і пропорціях, рекомендованих Між­народним об’єднанням з парентерального і ентерального живлення. Для синтезу білків організм утилізує, в основному, амінокислоти в оптично активній L-формі, виключення складають лише D-метіонін і D-фенілаланін.

Фармакокінетика

Препарат не змінює фізіологічного рівня амінокислот в плазмі крові. Всі активні речовини проходять через плацентарний бар’єр. Введений сорбітол швидко включається в загальний метаболізм. 80-90% сорбітолу утилізується в печінці і накопичується у вигляді глікогену, 5% відклада­ється в тканинах мозку, серцевому м’язі і поперечносмугастій мускулату­рі, 6-12% виділяється з сечею. В печінці сорбітол спочатку перетворюєть­ся у фруктозу, яка в подальшому перетворюється в глюкозу, а потім в глікоген.Частина сорбітолу використовується для невідкладних енергетич­них потреб, друга частина відкладається як запас у вигляді глікогену.

Показання до застосування

Парентеральне білкове живлення застосовують при гіпопротеїнеміях різного походження внаслідок вираженої втрати білка і неможливості або різкому обмеженні прийому їжі звичайним шляхом:

- до і після операцій;

- операції на ШКТ;

- операції щелепно-лицевої ділянки;

- стеноз різних відділів ШКТ;

- пошкодження стравоходу або кишечника їдкими речовинами;

- ЧМТ;

- тривалі і глибокі безсвідомі стани;

- опікова хвороба;

- дифузний перитоніт;

- септичні стани, важкі нагнійні процеси;

- остеомієліт;

- гіпопаратиреоз;

- кахексія при онкозахворюваннях;

- тривалі лихоманкові стани;

- важкі інфекційні захворювання (менінгіти, енцефаліти, черевний тиф, холера);

- тривала діарея, нестримне блювання;

- анорексія.

Накопичений великий клінічний досвід застосування амінолу (поліаміну). Клінічні випробування препарату були проведені у провідних клініках країн СНД, де встановлена висока анаболічна ефективність амінолу (поліаміну) у хворих з гіпопротеїнеміями різного походження.Так, лікування препаратом опікових хворих і хворих з перитонітом в дозі 500 мл щоденно протягом 4 днів призводить до зменшення втрат загального азоту, креатиніну і амінного азоту з кров’ю, що сприяє більш швидкому одужанню хворих.

Застосування препарату в перші 4-5 днів після резекції шлунка або кишечника помітно покращує стан хворих в післяопераційний період - загальний вміст білка в крові збільшувався на 51,5%, приріст альбумінів склав 49,2%, гемоглобіну 7%.

Введення амінолу (поліаміну) від 3 до 14 днів хворим на рак шлунка і стравоходу, виразкову хворобу в післяопераційний період в добовій дозі 400-1200 мл сприяло зменшенню від’ємного азотистого балансу і покращенню волемічних показників крові, що значно зменшило кіль­кість ускладнень в післяопераційний період.

Протипоказання

Порушення обміну амінокислот, гіпергідратація, гостра ниркова недо­статність з підвищеними показниками залишкового азоту, виражені по­рушення функції печінки, метаболічний ацидоз, важкі порушення кро­вообігу.

Побічна дія

При швидкому введенні можуть спостерігатися гіперемія обличчя, під­вищення температури, запаморочення, нудота, головний біль, блювання.

Взаємодія з іншими лікарськими препаратами

Не рекомендується змішувати з іншими лікарськими засобами.

Особливості застосування

Підвищення рекомендованої швидкості інфузії призводить до неповно­го засвоєння амінокислот і втрати препарату з сечею. Для забезпечення більш повного засвоєння амінокислот введення препарату рекомендуєть­ся комбінувати з одночасним вливанням розчинів вуглеводів (сорбітолу, глюкози та ін.), віт.В1, В6, С.

При необхідності призначення амінолу хворим з декомпенсацією сер­цевої діяльності, з нирковою або печінковою недостатністю препарат призначають в зменшених дозах; при наявності крововиливу в мозок - з урахуванням рекомендації про те, що загальний об’єм введеної рідини не повинен перевищувати 2 л на добу.

При тривалому призначенні амінолу необхідно контролювати осмолярність плазми, вміст азоту в сечі, рівень електролітів, сечовини і кис­лотно-лужного стану крові. Використовувати тільки прозорий розчин із непошкодженої пляшки.

Дози і спосіб застосування

Призначають внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 15-25 крапель за хвилину (45-75 мл на годину). Для введення кожних 100 мл препара­ту потрібно не менше 1 години. Перед введенням розчин підігрівають до 35-37°С.

При частковому парентеральному харчуванні добова доза складає 400-800 мл протягом 5 днів, при повному - 400-1200 мл щоденно до відновлення ентерального харчування.

Умови зберігання. Препарат зберігається в сухому, захищеному від світла місці при температурі від 0 до 250С.

<< | >>
Источник: Ковальчук Л.Я. та ін.. Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. 2003

Еще по теме Класифікація та коротка характеристика кровозамінників:

  1. Класифікація дитячих ігор. Характеристика творчих ігор дошкільника
  2. Синдром делеции короткого плеча хромосомы 4
  3. Аберрация короткого цикла
  4. Липогенез (коротко)
  5. Липолиз (коротко)
  6. КОРОТКАЯ РЫЖАЯ СКАЗКА
  7. Коротко о путях к здоровью
  8. Антиаритмические препараты и аберрация короткого цикла
  9. ПЕРВЫЕ ТРИ МЕСЯЦА: ПЕРЕСТРОЙКА В КОРОТКИЙ СРОК
  10. КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОГО СТАНУ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ