<<
>>

ОПІКИ СТРАВОХОДУ

Опіки стравоходу можуть бути термічними та хімічними. Від глибини ураження тканини розрізняють 3 ступеня опіку стравоходу:

1 ступінь — ушкоджуються поверхневі шари епітелію;

2 ступінь — ушкоджуються та омертвіють більш глибокі шари слизової оболонки;

3 ступінь — некроз всієї слизової оболонки, підслизового та м'язового шарів.

Хімічні опіки стравоходу зустрічаються нерідко. Вони викликаються лугами — їдким натрієм (каустичною содою), їдким калієм, нашатирним спиртом або сильними кислотами — сірчаною, азотною, карболовою, соляною, оцтовою, лимонною.

У деякому числі спостережень склад ушкоджуючої рідини залишається невідомим для надаючих першу допомогу медичних працівників. Особливу небезпеку представляють каустична сода та оцтова кислота, т.я. вони мають широке застосування в домашньому господарстві. Ці речовини проковтують випадково при неправильному зберіганні. Нерідко їх випивають маленькі діти, а іноді і дорослі - замість води, горілки або квасу. Випадково взяті до роту кислота або луг зазвичай відразу ж випльовуються. У таких випадках опік виникає головним чином в порожнині ротата глотки, дуже небагато опікаючої речовини потрапляє у стравохід. Велику кількість випивають самогубці, тому у них опік займає значну поверхню стравоходу.

Проковтування їдкої рідини супроводжується опіком слизової оболонки порожнини рота, глотки, стравоходу, шлунка та іноді гортані. Найбільш сильний опік відбувається в місцях фізіологічних звужень, тобто в місцях, де їдка речовина затримується довше. Ступінь опіку залежить від кількості випитої рідини, її концентрації та в'язкості.

Найбільш важкі явища в стравоході розвиваються після опіку їдкими лугами, які глибоко проникають в тканини. Опік тканин, викликаний їдкими лугами, викликає вологий некроз — колікваційний.

З кислот в нисхідному порядку по ступеню викликаємого ураження тканин можна назвати сірчану, азотну, карболову. Оцтова, лимонна кислота, а також нашатирний спирт призводять до значно менших пошкоджень. Кислоти викликають сухий некроз — коагуляційний, який розповсюджується менш глибоко, ніж колікваційний.

Патологічна анатомія. Виділяють 4 стадії ураження стінки стравоходу.

1 — гіперемія та набряк слизової оболонки.

2 — утворення виразок та грануляцій, наступає через 10—14 днів та триває декілька тижнів.

3 — утворення рубців, які можуть бути поверхневими, у вигляді перетинок та клапанів, або грубими, кальозними.

4 — утворення звужень різного ступеня, стадії рубцювання та стенозування тривають від двох місяців до декількох років.

З плином часу ділянка стравоходу над звуженням розширюється та перетворюється у дряблий мішок.

Клініка опіку стравоходу. Опіки стравоходу супроводжуються розвитком шоку, внутрішньосудинним гемолізом, функціональними та структурними ураженнями нирок, печінки, порушенням обміну речовин, пошкодженням периферичних та центральних ланок нервової регуляції стравоходу, який сприяє розвитку спазму та звуженню просвіту стравоходу. При таких опіках одночасно виникає рефлекторна та ре-зорбтивна загальна дія хімічної речовини на організм. В першу чергу розвивається шок. Токсичні явища найбільш виражені при прийомі оцтової кислоти. Кров набуває кислої реакції, починається гемоліз з розвитком токсичного гепатиту та ураження нирок з гемоглобінурією. Виникає недостатність печінки та нирок.

Салівація та блювота ведуть до зневоднення організму та гемоконцентрації.

Хворий відчуває сильні болі в порожнині рота, глотки та за грудниною. Спостерігається виражена блідість шкірних покривів, зникає пульс, падає кров'яний тиск. Розвивається шок.

В порожнині рота та на задній стінці глотки визначається опік: білястий після каустичної соди та жовтуватий після кислоти.

Хворий скаржиться на біль при ковтанні. Приєднується посилена салівація, зригування слизу з домішком крові. їжа, навіть рідка, не проходить. Температура тіла піднімається до 38-39°С.

У важких випадках можливі ранні ускладнення у вигляді медіастиніту внаслідок некрозу стравоходу; перфорації шлунку, ускладненої перитонітом; набряку гортані, який вимагає трахеостомії; виражених явищ інтоксикації; ниркової недостатньості.

При звичайному перебігу через 10-1 5 днів після опіку болі при ковтанні зменшуються, відновлюється прохідність стравоходу, температура тіла нормалізується та загальний стан покращується. Однак, це уявне благополуччя, т.я. якщо не проводити подальшого лікування, то через 2-4 місяці розвинеться стеноз стравоходу. Від твердої їжі хворий переходить до кашеподібної та рідкої, але відчуває, що і ця їжа зупиняється в стравоході. Відновлюється зригування, з'являється стравохідна блювота. Хворого непокоїть велика кількість слини та слизу

Лікування. Хворий госпіталізується у відділення реанімації, інтенсивної терапії або спеціалізоване опікове відділення. Лікування хворого складається з наступних етапів:

1) усунення наслідків опіку, безпосередньо погрожуючих життю хворого;

2) застереження утворення рубців, стенозуючих стравохід.

Перша допомога складається з наступних міроприємств.

1. Призначаються засоби, які сприяють зняттю болевого синдрому. Потерпілому на місці вводять наркотики (2 мл 2% розчину промедолу, омнопону або 1% розчин морфію), антигістамінні препарати (2 мл 1% розчину дімедролу, 2% розчину супрастину або 2,5% розчину пипольфену) та 2 мл 0,25% розчину нейролептику дроперидолу. Для боротьби з шоком крім анальгетиків та седативних засобів призначають серцеві засоби, інгаляції кисню, пузир з льодом на ділянку епігастрію, внутрішньовенно вводять н-гемодез.

2. За допомогою товстого зонду, рясно змащеного маслом, промивається стравохід та шлунок та нейтралізується отруйна речовина, Домішок крові до шлункового вмісту та кров у блювотних масах не є протипоказанням до такого промивання. Його роблять великою кількістю води — 4-10 літрів. При отруєнні оцтовою кислотою промивати потрібно до зникнення запаху оцту. При промиванні шлунка їдкий луг нейтралізують 0,1% розчином оцтової, лимонної або соляної кислоти. Кислоти нейтралізують 10% розчином паленої магнезії, вапняним молоком. Ці міроприемства ефективні, якщо після отруєння пройшло не більше 3-4 годин. Промивання повторюють через 12-24 години після опіку. Останнє робиться для видалення токсичних речовин, які виділяються з крові через слизову оболонку шлунка.

3. Призначають антибіотики внутрішньом'язово та по чайній ложці всередину. Антибіотики зменшують запальну реакцію, обмежують зону некрозу.

4. Хворому призначається парентеральне харчування на протязі 2-5 діб. Внутрішньовенно крапельно хворому вводять поліглюкін, желатиноль, альбуміни (високомолекулярні), реополіглюкін або н-гемодез (низькомолекулярні препарати), сольові розчини — ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин Рінгера(Рінгерлактат). Роблять поживні клізми.

5. Для зменшення салівації призначається атропін.

6. Внутрішньовенно крапельно вводиться 5% розчин бікарбонату натрію під контролем кислотно-лужного стану крові.

7. Вводять вітаміни групи В, кокарбоксилазу, АТФ, глютамінову кислоту.

8. Дається зволожений кисень.

9. Велике значення має раннє введення на протязі 25-30 днів гормональних препаратів (кортикостероїдів), які пригнічують надмірний ріст грануляцій, В той же час, передозування гормонів пригнічує розвиток сполучної тканини та може сприяти перфорації стравоходу. Перші 2-4 дні призначають гідрокортизон по 50-100 мг на добу, а потім переходять на преднізолон або преднізон.

10. На 8-Ю день після опіку для визначення прохідності стравоходу проводять езофагоскопію (фіброезофагоскопію). Перед цим проводять рентгенологічне дослідження. Раннє бужування стравоходу проводять тільки при глибоких опіках (каустичною содою) та пізньому надходженні хворих.

При вираженому стенозі стравоходу накладають шлуночну фістулу.

<< | >>
Источник: Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції ). 2000

Еще по теме ОПІКИ СТРАВОХОДУ:

  1. Опіки стравоходу
  2. СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ ТА ВИКЛИКАНІ НИМИ УСКЛАДНЕННЯ. ОПІКИ СТРАВОХОДУ. СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ ТА БРОНХІВ
  3. Рак стравоходу
  4. СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ ТА ВИКЛИКАНІ НИМИ УСКЛАДНЕННЯ
  5. ОПІКИ. ОБМОРОЖЕННЯ. ЕЛЕКТРОТРАВМА
  6. Опіки
  7. Опіки. Обмороження. Електротравма
  8. Сторонні предмети у стравоході
  9. Тести та задачі для самоконтролю
  10. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ІСТОРІЯ ПРЕДМЕТА ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЇ