Зародження уяви в ранньому дитинстві

Уява – це специфічно людський пізнавальний психічний процес, який називають також імажинативною діяльністю. Її значення в житті людини розкривають функції уяви.

Уява – своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попередньому досвіді.
Тому образи уяви називають вторинними.

Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв’язок з дійсністю. Цей зв’язок полягає у наступних фактах.

1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).

2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втілюватись. Зі 108 ідей, описаних в творах Ж. Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєляєва – три.

3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.

4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л. С. Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».

Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам’ять. Закріплення у пам’яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою передумовою дитячої уяви є оперування уявленнями. Така здатність з’являється пізніше, ніж самі уявлення. Г. О. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень:

1. Впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при повторному сприйманні відповідного предмету.

2. Спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю. Уявлення виникає під впливом опису, загадок.

3. Мимовільного використання. Зростає керованість уявлень, дитина може навмисне їх викликати, щоб використати у грі, малюванні, описах.

4. Творче відтворення. Комбінування уявлень та їх елементів зі створенням нових образів.

У півтора роки спостерігається перенос уявлення про реальний предмет на його зображення: малюк, який раніше неодноразово бачив годинник, впізнає його на малюнку, переживає бурхливі позитивні або негативні емоції при цьому. Малюнок відображає дійсність узагальнено, підкреслює найвиразніше в реальному об’єкті і виступає його знаком, а не копією. Впізнаючи предмет за його зображенням, дитина орієнтується вже не на конкретні його ознаки, а на найбільш виразні. Уява дозволяє компенсувати різницю між малюнком і уявленням. Така уява пасивна, вона набуває свого розвитку у процесі роботи над розвитком мовлення дитини (Н. Н. Палагіна, Л. Павлова) з використанням фольклору, невеликих літературних творів. Зародження відтворювальної уяви зумовлює появу відгуку дитини щодо змісту прослуханого. Дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б’є ручкою об стіл, удавано плаче, тобто у неї з’являється уявлення через дію. Л. К. Балацька наводить такий приклад: «Коли Лесі не було ще й року, батько розповідав їй кілька разів відому казку про курочку рябу. Чим знайомішою ставала казка дівчинці, тим активніше вона ставилась до її змісту. Випереджаючи наступ подій в уяві, вона промовляла: «бах, бах», коли батько тільки но починав читати слова

«дід бив, бив...» А наприкінці, де мова йде про те, що баба плаче, Леся промовляла: «у-у-у»».

Окремою умовою розвитку уяви виступає наслідування, особливо у складних своїх формах, далеких від простого копіювання дій дорослого.
Наслідування у дитини раннього віку набуває ігрового характеру і спочатку не містить у собі елементів уяви. Головне у ньому – відпрацювання знайомих дитині з досвіду дій. Згодом дитина починає відступати від зразків дій дорослого, додає у них нові нюанси, варіює і апробує різні схеми їх виконання, здійснює самостійні ігрові дії. З двох років спостерігається відкладене у часі наслідування малюка побаченому, що говорить про вміння діяти на основі сформованого образу.

Уява носить репродуктивний характер, але й з’являються елементи творчості (Л. М. Галігузова). Про перші прояви уяви у 2,5–3 р. свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Уявна ситуація виникає, коли дія з предметами доповнюється їх перейменуванням, починають вживатись замінники.

Однією з причин виникнення уяви є суперечність між прагненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об’єктивними можливостями реалізації цього прагнення. Поява сюжетно-рольової гри дозволяє подолати цю суперечність: малюк діє в умовній уявній ситуації, але як дорослий (Г. Д. Киріллова). Потреба в ігровій діяльності набуває самостійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, дитина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорослих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їх взаємозв’язку і послідовності. Розвивається символічне використан- ня предметів, які у грі виконують функцію замінників (Л. М. Галігузова). Ігрова дія виконується «неначе», «ніби-то». Дитина діє з одним предметом, а уявляє на його місці інший.

Російський психолог Дьяченко О. М. вирізняє три етапи розвитку уяви дошкільника. Перший з них припадає на ранній, а два наступних – на дошкільний вікові періоди. У 2,5–3 роки, виникає уява афективна, змістом якої виступають емоції й переживання дитини, та пізнавальна, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій. Породження ідеї відбувається в образі конкретного предмету (квадрат дитина домальовує до цеглини), а план реалізації ідеї відсутній.

Найважливішим чинником, який забезпечує можливість перенесення значення на інші предмети, є мова. У грі з’являються перші самостійні заміщення, спочатку однозначно не зафіксовані у мовленні (паличку дитина називає і паличкою, і ложкою), а потім використовуються тільки ігрові назви (паличку називає тільки ложкою).

До кінця 3 року діти вводять у гру власні оригінальні заміщення, позначають їх словом до початку гри, що говорить про усвідомлення нового способу діяльності. Вибір предметів-замінників відбувається як пошук потрібного об’єкту, що свідчить про його цілеспрямованість.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в ранньому віці:

– першими виникають прояви репродуктивної уяви, а до кінця періоду – елементи творчої;

– важливими психологічними передумовами розвитку уяви є збагачення уявлень і наслідування дорослого, відкладене у часі з внесенням нових елементів;

– уява з’являється в грі, коли виникає уявна ситуація та ігрове перейменування предметів – заміщення;

– уява пов’язана із зовнішніми предметними та ігровими діями і водночас з мовою, як засобом подолання ситуативності.
<< | >>
Источник: Т.В. Дуткевич. Дитяча психологія. 2012

Еще по теме Зародження уяви в ранньому дитинстві:

  1. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві
  2. Розвиток пам’яті в ранньому дитинстві
  3. Розвиток уваги у ранньому дитинстві
  4. Емоційний розвиток у ранньому дитинстві
  5. Етичний розвиток у ранньому дитинстві
  6. Елементи трудової діяльності в ранньому дитинстві
  7. Психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника
  8. Зародження образотворчої діяльності у дитини до 3-х років
  9. Особливості розвитку уяви у дошкільному віці
  10. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві
  11. РОЗВИТОК УЯВИ ДИТИНИ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 7 РОКІВ
  12. Види уваги у дошкільному дитинстві
  13. Особливості психічного розвитку в дитинстві
  14. РОЗВИТОК ЗДІБНОСТЕЙ У ДОШКІЛЬНОМУ ДИТИНСТВІ
  15. Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці