Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини



Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський вирізняв три типи періодизацій психічного розвитку:

– за зовнішнім критерієм (Р. Заззо – відповідно ступеням виховання і навчання);

– за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд – за розгортанням лібідоносної енергії; П.Блонський – за станом зубів; Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);

– за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л.С. Виготський – на основі комплексних особистісних новоутворень; Ш. Бюлер – а структурою життєвого шляху; Е. Еріксон – за розгортанням закладених у зародковому періоді програм – епігенезом; Л. І. Божович – за соціальною ситуацією розвитку і новоутвореннями).

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона вирізняє наступні періоди:

• до 16–20 рр. Відсутність сім’ї, професійного та життєвого шляху;

• від 16–20 до 25–30 рр. Попереднє самовизначення, створення сім’ї;

• від 25–30 до 45–50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, наявність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

• від 45–50 до 65–70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;

• від 65–70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата цілей, самозавершеність.

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка

Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку – «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) – або ні – для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза – до 1 р. Головна особа на цій фазі – мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза – до 3-х років.
Головні особи – батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність

— сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза – до 12 років. Головні особи – в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи – друзі. Головна суперечність: співпраця – відчуження, ізоляція. З’являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності – професія, батьки. Центральна суперечність: дружба – ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення – людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

Для дитячої психології особливе значення мають часткові періодизації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особистості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і особистісного розвитку:

– наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

– найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

– запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняються критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.
<< | >>
Источник: Т.В. Дуткевич. Дитяча психологія. 2012

Еще по теме Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини:

  1. ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ
  2. Вплив групи дошкільного закладу на психічний і особистісний розвиток дитини
  3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи
  4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини
  5. Основні теорії психічного розвитку дитини за кордоном
  6. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві
  7. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ
  8. Основні теорії психічного розвитку дитини
  9. Основні закономірності психічного розвитку людини
  10. Спілкування як найважливіший фактор психічного розвитку дошкільника
  11. Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського
  12. Вивчення психічних особливостей дитини педагогом
  13. Психічний розвиток новонародженої дитини
  14. Психічний розвиток дитини першого року життя
  15. Психічний розвиток дитини раннього віку
  16. Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років
  17. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу
  18. Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі
  19. Особливості сенсорно-перцептивного розвитку дитини раннього віку