Інтенсивна терапія печінкової недостатності

В основу інтенсивної терапії покладено етіологічний принцип лікування патології, що призвела до печінкової недостатності, та попередження і терапії основних синдромів печінкової недо­статності протягом періоду (10-14 днів), необхідного для спонтанної регенерації гепатоцитів.

1. Призначають хворому строгий ліжковий режим у боксованій палаті, із дотриманням медперсоналом повної асептики та антисептики.

2. З метою попередження енцефалопатії вилучають із раціо­ну тваринні білки та жири.

3. Ліквідація гепатотоксичних факторів (гіпоксії, гіповолемії, геморагії, інтоксикації):

• для ліквідації гіпоксії застосовують оксигенотерапію (пода­ча 3-4 л/хв кисню через інтраназальний катетер, сеанси ГБО, тривале безперервне введення кисню через катетер у тонкий кишечник - 0,2 - 0,3 мл/кг маси тіла за хвилину, оксигенованої крові у реканалізовану пупкову вену);

• для збільшення печінкового кровотоку відновлюють ОЦК, покращують реологічні властивості крові, ліквідовують парез кишок. З цією метою застосовують інфузії криста­лоїдів, безсольових та гемодинамічних середників, р-н еу­філіну (2,4% по 20-30 мл/добу ), симпатолітичні середни­ки. Введення 10% р-ну альбуміну (200-300 мл), р-ну манітолу (1 г/кг), реополіглюкіну підвищує онкотичний тиск плазми, що зменшує інтерстиціальний набряк ткани­ни печінки;

• для профілактики виникнення стресових виразок та шлун­ково-кишкових кровотеч застосовують Н2 блокатори (по 150 мг циметидину), при кровотечі із варикозно розшире­них вен стравоходу вставляють зонд Блекмора;

• при наявності крові у кишечнику для зменшення інтокси­кації обов’язково слід його очистити;

• при необхідності гемотрансфузій слід використовувати лише свіжостабілізовану кров, консервантом якої пови­нен бути розчин гепарину.

Для попередження та лікування інтоксикації організму за­стосовують такі методи:

• очищення кишечника (часті клізми, сольове проносне, за­стосування антибіотиків, що не мають гепатотоксичної дії - канаміцину до 6 г/добу, ампіциліну - 1г через 4 год.),

• очищення крові - (з використанням сеансів плазмафере­зу, гемосорбції чи гемодіалізу, підключенням ксеноселезінки чи ксенопечінки тощо).

• вводять речовини, здатні зв’язувати аміак у крові (глюта­мінову кислоту - по 40-50 мл 1% р-ну, з глюкозою, тричі на добу; р-н а-аргініну - по 2 грами крапельно внутріш­ньовенно кожних 8 годин).

4. Для покращення енергетичних процесів, що відбуваються в гепатоцитах, вводять концентровані (10-20 %) р-ни глюкози (до 5 г/кг протягом доби).Така терапія також зменшує розпад власних білків організму та утворення шлаків.

5. З метою стабілізації клітин­них мембран гепатоцитів призна­чають глюкокортикоїди (до 10­15 мг/кг гідрокортизону протягом доби).

6. Для стимуляції ліпотранспортних механізмів та стабіліза­ції енергетичного обміну засто­совують холінхлорид (по 10 мл 10 % р-ну, разом із 200 мл р-ну глюкози, після попередньої атропінізації, двічі на добу).

7. Важливе значення надають вітамінотерапії (С, В1, В2, В6, К, Е, В12, фолієва та нікотино­ва кислоти у дозах, в 2-3 рази вищих від добової потреби), при­значають серцеві глікозиди, АТФ, панангін, антигіпоксанти (цитохром С, гутімін, натрію оксибутират).

8. Своєчасна корекція пору­шень возно-сольового обміну та кислотно-основного балансу, сим­птоматична терапія (ввезення жарознижуючих, протисудомних середників) сприяють нормаліза­ції гомеостазу та лікуванню печінкової недостатності (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Зонд Блекмора.

<< | >>
Источник: Ковальчук Л.Я. та ін.. Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. 2003

Еще по теме Інтенсивна терапія печінкової недостатності:

  1. Етіологія та патогенез печінкової недостатності
  2. Ковальчук Л.Я. та ін.. Анестезіологія, реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів, 2003
  3. ІНФУЗІЙНО-ТРАНСФУЗІЙНА ТЕРАПІЯ
  4. Клінічні прояви недостатності печінки
  5. Клінічні прояви гострої дихальної недостатності
  6. Етіологія та патогенез гострої ниркової недостатності
  7. Стадії перебігу гострої ниркової недостатності, особливості клінічних проявів та інтенсивної терапії
  8. Клінічна смерть у стаціонарі
  9. Тести та задачі для самоконтролю
  10. Лікування отогенних внутрішньочерепних ускладнень