Поняття, структура та категорії моральної свідомості

Моралі не існує поза свідомістю та відносинами.

Говорячи, про структуру моралі, можна виокремити такі її компоненти:

- моральну свідомість (основні норми, принципи, мотиви, ціннісні орієнтації, категорії: добро, зло, обов’язок, відповідальність, справедливість, сенс життя, ставлення до смерті, щастя, моральна самосвідомість людини, честь, гідність, совість, сором);

- моральну діяльність (свобода дії, вибору, волі; вчинок; співвідношення мети і засобів діяльності, мотиву та результату дії);

- моральні відносини (моральна сутність спілкування між людьми; відкритість-замкненість; монологічність-діалогічність; толерантність, повага, співчуття, любов, етикет та культура спілкування) [5, c.104].

Свідомість – вища, інтегральна форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини у процесі трудової діяльності та постійного спілкування з іншими людьми [6].

Свідомість має суспільний характер, оскільки її носій, людина, є істотою суспільною. Свідомість є вищим рівнем функціонування психіки.

До характеристик свідомості відносяться: здатність акумулювати знання про навколишній світ (на основі пізнавальних процесів); виокремлення суб’єкта і об’єкта («Я» і «Не-Я»); забезпечення цілеспрямованої діяльності людини (свідомість формує мету діяльності, зважує мотиви, вносить корективи); наявність у складі свідомості певного ставлення до кого-небудь/чого-небудь (проявляється в почуттях).

Моральна свідомість – людська свідомість взагалі, з властивими їй внутрішніми механізмами, смисловим та ціннісним змістом; свідомість у стані осмислення і розв’язання суто моральних проблем, споряджена для цього відповідним концептуальним і категоріальним апаратом.

Допоки моральна свідомість не втілюється у дії та вчинки людей, що наявно репрезентують ті чи інші моральні уявлення, цінності та інший зміст моральної свідомості, ми не говоримо про неї як таку. Моральна свідомість не має сенсу у «безповітряному просторі» суб’єкт-об’єктної взаємодії, поза людськими актуальними стосунками. Коли людські стосунки усвідомлені, тільки тоді вони стають фактом особистісної і суспільної моральної свідомості [5].

До структури моральної свідомості належать (мал.2.):

• моральні норми («не вбивай», «не вкради», «не кажи неправду», «поважай батьків», «повертай борги») – елементарні форми моральної вимоги; певний взірець поведінки, який відображає усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов’язковий характер.

Структура моральної свідомості



Мал. 2.

Структура моральної свідомості



Моральні норми можуть бути загальними (фундаментальними) та ситуативними, поверховими (зовнішня культура поведінки, правила етикету).

До рис норм відносяться: імперативність (обов’язковість); здатність до універсалізації (окрему норму можна підвести під універсальну); ієрархічний характер [5, c.107-108].

• моральні принципи (принцип справедливості, працелюбства, гуманізму, патріотизму та ін.) характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складовими її морального характеру.

Принципи надають людині моральної раціональності, передбачуваності її поведінки. Їм не властива категорична обов’язковість. Принципи можна прищеплювати силою власного прикладу, але не через спонукання чи примус.

Б.С.Батищев (1932-1990), російський філософ, писав: «…найзгубніше для моралі – це людина, озброєна принципами» [5, c.110];

• моральні мотиви. Людина може бути обізнана з моральними нормами і мати моральні принципи, та, водночас, і пальцем не ворухнути для практичного їх втілення у життя. Для цього необхідні мотиви, зацікавленість суб’єкта в певній дії, відповідь на питання «чому» власне, він її вчинив. Моральна вартість вчинку/дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їх основі;

• ціннісні орієнтації.
Мотивація відповідає на питання «чому?», «для чого?» людина діє. Ціннісні орієнтації – «заради чого?» вона діє, чому вона присвячує свою діяльність. Наявність цінностей у людини формує довгостроковий план поведінки та діяльності.

Ставлення до цінностей є свідомим. Моральні цінності – орієнтири для людської свідомості. Обираючи вищі цінності, і діючи у відповідності з ними, людина утверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, духовну цінність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості.

Цінності (цінності справжнього, високого мистецтва, цінності історії й культури) визначають сенс існування людини, творять і відроджують її.

У найзагальнішому плані, можна виділити два види цінностей:

- цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини/цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості;

- цінності, які надають смисл існуванню самої людини/цінності, які творять і відроджують людину в певній принципово новій якості (вищі цінності, культурні, смисложиттєві, самоцінності та ін.);

• святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком реального, хоча й надприродного буття, що ієрархічно перевищує людську особистість. Ігнорування святині трактується як гріх.

До категорій моральної свідомості відносять категорії добра, зла, обов’язку, відповідальності, справедливості, гуманності, щастя та ін.

Усі категорії моральної свідомості можна поділити на об’єктивні (добро, моральний обов’язок, відповідальність, справедливість) та суб’єктивні (щастя).

Добро – вища цінність моральної свідомості, те, чого моральність вимагає від людини. Зло – антидобро, антиблаго.

М.Бубер говорив: «Зло не може творитися всією душею, а добро навпаки» [1, c.151].

Обов’язок – моральне усвідомлення належного, яке постає перед людиною як її нагальне практичне завдання. Формула морального обов’язку – формула «золотої середини».

Відповідальність характеризує суб’єкта з точки зору виконання ним завдання, вимоги обов’язку.

Справедливість фіксує той належний порядок людського співжиття, стан справ загалом, який і має бути встановлений внаслідок відповідального виконання людьми свого обов’язку. Як говорив Лао-цзи, справедливість зникає після втрати людяності.

Гуманність часто вища за справедливість, хоча не може бути реалізована без неї. Гуманною є людина, світогляд котрої ґрунтується на ставленні до людини як до найвищої цінності, на захисті права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей

Щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокої радості [6, с.992]. Арістіпп Кіренський ототожнював щастя з насолодою, втіхою [5, c.209]. Вл.Таркевич (1886-1980), польський філософ визначив чотири підходи до розуміння щастя [7, с.42]: щастя – щаслива доля, успіх, талан; щастя – внутрішній психологічний стан інтенсивної радості, захоплення, блаженства; щастя – володіння вищими благами життя; щастя – суб’єктивна моральна реакція на володіння благами, що находить вияв у певному задоволенні від життя загалом; «повне і тривале вдоволення від життя в цілому» [5, c.209].

Основні чинники людського щастя [5, c. 216-219]: задоволення людських потреб; осмисленість власного буття, відчуття недаремності власного життя, наявності в ньому загального смислу, мети, яка його організовує; цілісність буття. Розпорошений стан душі протилежний людському щастю. Генріх Гейне говорив: «…коли світ розколюється, тріщина проходить через серце поета». Щастя – атрибут цілісності людини. Тому слід взяти собі за правило таке: намагатися бути собою в кожній окремій ситуації свого існування; повнота буття; гармонія з собою і навколишнім світом. Ні кожна окремо, ні всі разом цінності, якщо вони не погоджені з собою, щастя не приносять. Рівновага цінностей та їх погодженість – шлях до щастя.
<< | >>
Источник: Т.А.Колтунович. Етичний кодекс психолога. 2007

Еще по теме Поняття, структура та категорії моральної свідомості:

  1. Розвиток моральної свідомості дитини 3–7 років
  2. ПОНЯТТЯ КАТЕГОРІЇ ЗДОРОВ'Я ТА ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ
  3. Сутність, функції та структура спілкування 10.1.1. Поняття спілкування
  4. Поняття про психіку здоров'я, структура психіки
  5. МОДУЛЬ 1. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ У ПСИХОЛОГІЇ
  6. Психолого-педагогічні умови формування етичної свідомості та поведінки дошкільника
  7. Перехід від зовні зумовленої моральної поведінки до свідомої
  8. МОДУЛЬ 1. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ У ПСИХОЛОГІЇ
  9. Вчинок як одиниця моральної поведінки
  10. МОДУЛЬ 1. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ У ПСИХОЛОГІЇ
  11. Феномен коллективного знания: согласование индивидуальных когнитивных структур или формирование надындивидуальной психологической структуры?
  12. Поняття про моральність
  13. Загальне поняття про психологію виховання
  14. Поняття цінностей у психології
  15. Поняття віку та характеристика його у психології
  16. ПОНЯТТЯ "ЯКІСТЬ ЖИТТЯ" ТА її ОСНОВНІ СКЛАДНИКИ
  17. Поняття малої групи і колективу
  18. НОВІ ВАЛЕОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ
  19. Загальне поняття про психічний розвиток
  20. Поняття насильницької поведінки, її ознаки та класифікація