Вступ

Предмет і завдання фармакології Короткий нарис з історії фармакології Шляхи пошуку нових лікарських засобів

Предмет і завдання фармакології

Фармакологія (грец. pharmacon — ліки, отрута; logos — вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги хворим. Завдяки досягненням фарма­кології стало можливим лікування пацієнтів з більшістю тяжких інфекційних захворювань, цукровим діабетом, інфарктом міокар­да тощо. Водночас слід відзначити, що сучасні високоактивні лі­карські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле по­водження з ними може зашкодити пацієнту. Ще давньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н. е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармакології в системі підготов­ки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікро­біології, гігієни), клінічних і фармацевтичних (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія виготовлення лі­карських форм).

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів з організмом і включає три розділи: теоретичний (загальний), екс­периментальний і клінічний. Теоретична фармакологія складаєть­ся з двох великих розділів: загальної і спеціальної фармакології.

Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємо­дії лікарських речовин з організмом.

Предметом спеціальної фармакологи є фармакокінетика та фармакодинаміка окремих лікарських засобів.

Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу в організмі, перетворення і виведення ліків. Фармакодинаміка ви­вчає локалізацію дії, механізм, а також види дії лікарських речо­вин. Експериментальна фармакологія вивчає вплив біологічно ак­тивних і лікарських речовин на організм тварин в умовах експерименту. Її складовими є фізико-хімічна, біохімічна і фізіо­логічна фармакологія.

Фізико-хімічна фармакологія вивчає фізико-хімічні процеси (комплексоутворення, абсорбцію, каталіз), що лежать в основі взає­модії лікарських речовин і біомембран.

Біохімічна фармакологія виявляє взаємодію лікарських речо­вин і рецепторів (молекулярні структури на клітинній оболонці).

Фізіологічна фармакологія аналізує функціональні зміни з боку органів і систем, що виникають під впливом лікарських засобів.

Клінічна фармакологія вивчає взаємодію лікарських речовин з організмом людини в умовах патології. Завданням клінічної фар­макології є дослідження нових і переоцінення наявних препара­тів, удосконалення лікарської терапії, розроблення методів ефек­тивного і безпечного використання лікарських засобів.

Після вивчення курсу «Основи фармакології та медична рецеп­тура* студент повинен знати:

а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецеп­турних бланків, їх зберігання;

б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологіч­ними групами;

в) основні питання фармакокінетики і фармакодинаміки ви­вчених лікарських засобів;

г) принципи застосування лікарських засобів, їхні побічні ефекти та заходи запобігання їх розвитку;

д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруй­них речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних бланків.

Студент повинен уміти:

а) медична сестра:

• оформлювати рецепт;

• оформлювати вимоги на лікарські засоби для лікувально-профілактичних закладів, вписувати в них лікарські за­соби;

• аналізувати терапевтичну ефективність та побічні ефекти лікарських засобів; симптоми передозування, методи за­побігання йому;

• розумітися на питаннях сумісності лікарських засобів;

• орієнтуватися в класифікації лікарських засобів;

• користуватися довідковою літературою.

б) фармацевт:

• прочитати рецепт;

• перевірити сумісність лікарських засобів;

• перевірити дози отруйних і сильнодіючих лікарських засобів;

• провести фармакотерапевтичний аналіз, враховуючи належ­ність кожного засобу до певної фармакологічної групи:

— основна дія;

— показання до застосування всієї лікарської форми;

— дати інформацію щодо правил прийому, правил зберіган­ня тощо.

Студент має бути поінформованим про:

а) нові лікарські засоби;

б) взаємодію деяких лікарських засобів та сумісність при ком­бінованому застосуванні;

в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.

Короткий нарис з історії фармакології

В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

І. Емпіричний етап. Людина пізнавала отруйні і лікувальні властивості рослин та методи їх обробки в певних пропорціях на власному досвіді. Історія лікознавства пов’язана з іменами видат­них лікарів.

У Стародавній Греції — з іменем Гіппократа (459-377 рр. до н. е.). Збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до на­ших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря мають бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).

У Стародавньому Римі найвидатнішим ученим-лікарем був Клавдій Гален (131-210), який першим запропонував робити ви­тяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські фор­ми, як настої, відвари, настойки, екстракти, і називають їх гале­новими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він автор всесвітньо відомого твору «Ка­нон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та орга­нів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київсь­кою князівною Євпраксією Мстиславівною (1107-1172), онукою Володимира Мономаха, в її роботі «Мазі».

У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у роз­витку медицини відіграв Парацельс (1493-1541). Він увів у ме­дичну практику солі металів, особливу увагу приділяв дозуван­ню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності.

Лише доза робить отруту непо­мітною».

II.Науковий етап у розвитку фармакології почався з кінця XVII — початку XIX ст., чому сприяли всесвітньо відомі відкрит­тя в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Було відкрито екс­периментальні лабораторії, в яких вивчали фармакологічні влас­тивості різних речовин.

Науковий етап у розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбодик-Максимович (1744-1812) — автор першого вітчизняного посіб­ника «Врачебное вещесловие или описание целительных растений, во врачевстве употребляемых, с изъяснением пользы и употребле­ния оных».

У 1886-1890 рр. експериментальну лабораторію при клініці С.П. Боткіна очолював учений-фізіолог І.П. Павлов (1849-1936), який вивчав вплив рослин, що містять серцеві глікозиди (адоніс, конвалія, строфант), а також лобелії, чемериці, препаратів ка­лію, літію, цезію на функції серця та інших органів. Працюючи у Петербурзькій Військово-медичній академії, І.П. Павлов своїми дослідженнями сприяв розвитку фармакології, якій він надавав великого значення і про роль якої висловлювався так: «Фарма­кологія як медична доктрина — річ надзвичайно важлива. Адже хоч який був випадок, навіть акушерський, хірургічний, майже ніколи не обходиться без того, щоб разом із застосованими спеці­альними заходами не було введено в організм лікарських засобів. Зрозуміло, що точне введення цього універсального інструменту лікаря має або повинно мати величезне значення».

Розвитку фармакології в Україні сприяли кафедри фармаколо­гії при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Льво­ві (1897) та Одесі (1900). Професор Ю.О. Петровський (1905-1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».

Кафедру фармакології Київського університету з 1868 по 1870 р. очолював видатний учений і педагог В.І. Дибковський. Посібни­ком для кількох поколінь студентів та лікарів були його «Лекції з фармакології», де на високому науковому рівні подано класифіка­цію лікарських засобів, обґрунтовано закономірність їх взаємодії з організмом.

Кафедру фармакології Київського медичного інституту з 1944 по 1971 р. очолював відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894-1974). Академік О.І. Черкес та його учні вивчали фармаколо­гію серцевих глікозидів, засобів, що знижують артеріальний тиск. За його пропозицією було розроблено антидот при отруєнні соля­ми важких металів, а також серцевими глікозидами — препарат унітіол. Основним напрямком наукової діяльності О.І. Черкеса була біохімічна фармакологія.

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармако­логії та токсикології (Київ) і Державного наукового центру лікар­ських засобів (Харків).

Кафедру фармакології Одеського університету з 1960 по 1985 р. очолював професор Я.Б. Максимович (1919—1985), який розробив основні положення фармакології метаболітів, що сприяло вивчен­ню вітамінних та гормональних препаратів.

Розвитку нейрофармакології сприяли роботи українських уче­них — Я.Б. Максимовича (Одеса), Г.О. Батрака (Дніпропетровськ), колективів кафедр фармакології вищих медичних навчальних за­кладів Харкова і Донецька.

У XX ст. фармакологія досягла великих успіхів. Значного роз­витку набула фармакотерапія.

Фармакотерапія (грец. pharmacon — лікарський засіб, отру­та, зілля; therapeia — лікування) — науково обґрунтоване за­стосування лікарських засобів для лікування при конкретному захворюванні з урахуванням особливостей його перебігу, трива­лості, форми і стадії, патогенетичних механізмів розвитку, а також супутніх захворювань.

Токсикологія (грец. toxicon — отрута; logos — наука) вивчає механізм токсичної дії лікарських засобів і розробляє методи профілактики отруєнь лікарськими та іншими засобами, а та­кож стратегію лікування у випадках отруєнь та ускладнень фармакотерапії.

Вчення про медіатори сприяло створенню лікарських засобів, які діють у ділянці синапсів, що стало підґрунтям для формуван­ня психофармакології.

Шляхи пошуку нових лікарських засобів

Процес розвитку фармакології характеризується постійним по­шуком і створенням нових, більш активних і безпечних препара­тів. Останнім часом все більшого значення набувають фундамен­тальні дослідження, що спрямовані на вирішення не тільки хімічних, а й біологічних проблем. Успіхи молекулярної біології, молекулярної генетики, молекулярної фармакології сприяють створенню нових препаратів. Відкриття ендогенних лігандів, пресинаптичних рецепторів, нейромодуляторів, виділення окремих рецепторів, розробка методів досліджень функцій йонів каналів і зв’язування речовин з рецепторами, успіхи генної інженерії та інше — все це відіграє значну роль у перспективних напрямках створення нових лікарських засобів.

Так, новий напрямок у фармакології пов’язаний з відкриттям простагландинів, ендотеліального релаксувального фактора, сис­теми простациклін — тромбоксан, виділенням енкефалінів і ендорфінів тощо.

Пошук нових лікарських засобів розвивається за такими на­прямками:

I. Хімічний синтез препаратів.

II.Одержання препаратів з лікарської сировини й виділення окремих речовин.

III.Виділення лікарських речовин, що є продуктами життє­діяльності грибів і мікроорганізмів.

IV. Біотехнологія (клітинна і генна інженерія).

При фармакологічному дослідженні потенціальних препаратів вивчається фармакодинаміка речовин: їхня специфічна актив­ність, тривалість ефекту, механізм і локалізація дії. Важливою є фармакокінетика: всмоктування, розподіл, метаболізм, а також шляхи виведення лікарських засобів. Особлива увага приділяєть­ся побічним ефектам, токсичності при одноразовому і тривалому застосуванні, тератогенності, канцерогенності, мутагенності. Оста­точне рішення при оцінюванні нових лікарських речовин приймає­ться після їхнього клінічного випробування.

| >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Вступ:

  1. Вступ
  2. Вступ
  3. ВСТУП
  4. Вступ
  5. Вступ
  6. ВСТУП
  7. Вступ
  8. Вступ
  9. Вступ.
  10. ВСТУП
  11. ВСТУП ДО КУРСУ
  12. НЕ 1.1. Вступ до курсу «Етичний кодекс психолога»
  13. Реферат. Біотехнологічня підходи до отримання вакцин, діагностичних та лікувальних препаратів, 2011
  14. Реферат. Гимнастика Стрельниковой, 2010
  15. Реферат. «Валеологія, як наука», 2010
  16. Методичні рекомендації

    . Принципи діагностики та лікування хворих На гострі респіраторні вірусні захворювання, 2009
  17. Марксистский период развития отечественной психологии возрастного развития