Сечогінні засоби (діуретини)

Сечогінні препарати, або діуретини, — це засоби, що підсилюють виведення з організму води й усувають набряки різного походження. Підвищення діурезу при застосуванні сечогінних засобів пов’язано з їхньою дією на сечоутворення. Процес утворення сечі відбувається в нирках. Структурна одиниця нирок — нефрон, який складається із су­динного клубочка, проксимальних канальців, петлі нефрону (петлі Генле), дистальних канальців і збірних трубочок. У клубочках нирок під впливом гідростатичного тиску відбувається фільтрація рідіни, яка містить усі складові сироватки крові, за винятком білків і ліпідів. Швидкість клубочкової фі льтрації залежить не тільки від кровопоста­чання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів. За добу в нир­ках фільтрується 150-200 л рідини, а сечі видається 1,5-2 л, тобто 99 % первинної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Процес реабсорб­ції відбувається протягом всього нефрону. Сечоутворення завершуєть­ся у дистальному від ділі нефрону і збірних трубочках (секреція).

Великий вплив на цей процес виявляють гормони: 1) вазопре­син (антидіуретичний гормон задньої частини гіпофіза), що ре­гулює реабсорбцію води; 2) мінералокортикоїд — альдостерон (гормон кіркової речовини надниркових залоз), що впливає на виведення натрію і хлору; 3) передсердний натрійуретичний фактор, що спричинює виражений натрійурез і відповідно під­вищує діурез. Сечогінні засоби безпосередньо впливають на се­чоутворювальну функцію нирок або змінюють їх гормональну регуляцію.

Класифікація сечогінних засобів за характером дії

1. Салуретики (посилюють виведення з організму переважно Na+, К+, СІ-)

• Тіазидні і тіазидоподібні діуретини: гідрохлоротіазид (дихлотіазид, гіпотіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид

• Петльові діуретини: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), буфенокс (буметанід), індопамід (арифон)

• Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит)

2. Посилюють виведення Na+ і блокують виведення К+: спіронолактон (альдактон, верошпірон)

3. Осмотичні діуретини: маніт, сечовина для ін’єкцій

4. Різні діуретичні засоби: рослинного походження (листя брус­ниці, трава хвоща польового, бруньки березові, листя мучни­ці, листя ортосифону, цинара, леспенефрил, фларонін)

5. Комбіновані препарати: нефрофіт (канефрон)

Класифікація сечогінних засобів за силою дії

1. Засоби потужної дії: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), маніт, сечовина для ін’єкцій

2. Засоби середньої сили дії: гідрохлоротіазид (гіпотіазид), гі­гротон (оксодолін), циклометіазид

3. Засоби слабкої дії: діакарб (фонурит), спіронолактон (альдак­тон, верошпірон), тріамтерен, препарати на основі лікар­ських рослин

Салуретики

До групи салуретиків належать тіазидні і тіазидоподібні діуретики, петльові діуретини, інгібітори карбоангідрази.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид) — сечогіннії препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продов­жується до 12 год.

Показання до застосування: для комбінованої терапії пацієн­тів з гіпертонічною хворобою і набряками різного походження.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, діареєю. Розвитку цих явищ можна запобігти шляхом призначення збагаче­ної калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та вживання препаратів калію.

Гігротон (оксодолін) повільно всмоктується з травного кана­лу. Дія препарату починається через 2-4 год після прийому, тривалість дії становить 2-4 доби. Під впливом препарату змен­шується реабсорбція натрію, що зумовлює збільшення натрійурезу і діурезу. Призначають хворим на артеріальну гіпертензію та при набряках унаслідок серцевої недостатності, цирозу печін­ки, нефрозу, нефриту.

Циклометіазид за хімічною будовою подібний до гідрохлоротіазиду, але перевершує його за активністю в 50 разів. Препарат доб­ре всмоктується з травного каналу, діуретичний ефект виявляєть­ся через 2-4 год і триває 10-12 год. Препарат підсилює дію гіпертензивних засобів.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід (лазикс) — сечогінний засіб швидкої і сильної дії. Після внутрішньовенного введення дія починається через 2-3 хв, триває до 2-3 год; при вживанні всередину — через 20-30 хв і три­ває до 6-8 год.

Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивному кризі, набряку легень, набряку мозку, для форсованого (прискоре­ного) діурезу при отруєннях тощо.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, заго­стрення подагри, гіперкаліємія, ортостатичний ефект, розвиток глухоти (ототоксична дія).

Буфенокс (буметанід) — препарат, аналогічний за дією фуросеміду. Добре всмоктується зі шлунка, сечогінний ефект виявляєть­ся через 1 год і триває 4-6 год. Призначають всередину натще по 1-2 таблетці пацієнтам із серцевою недостатністю, цирозом печін­ки, гіпертонічною хворобою, еклампсією. Застосовують при на­бряках у вагітних.

Кислота етакринова (урегіт) — сильний діуретик, що сприяє виведенню води з організму, йонів натрію і хлору та в меншому ступені — калію. Сечогінний ефект після прийому всередину розвивається через 30-60 хв (при введенні внутрішньовенно — че­рез 15-30 хв) і триває 6-8 год. Призначають хворим з набряком легень, набряком мозку, за наявності набряків при недостатності кровообігу, в період підготовки до операції на серці та після неї.

Побічні ефекти: нудота, блювання, загальна слабкість, діарея, головний біль, гіпохлоремічний алкалоз і гіпокаліємія (усуваєть­ся дієтою, багатою на кальцій), зниження слуху (іноді значне).

Інгібітори карбоангідрази

Діакарб (фонурит) — сечогінний ефект і протиепілептична дія препарату зумовлені пригніченням карбоангідрази — ферменту, що бере участь у гідратації та дегідратації вугільної кислоти. При­гнічення карбоангідрази в нирках сприяє зменшенню утворення вугільної кислоти і реабсорбції НС03" епітелієм канальців і збіль­шенню виділення із сечею Na+, НС03~ і в меншому ступені — К+. Підвищується pH сечі. Виділення з організму значної кількості НС03“ призводить до ацидозу. Після припинення введення препа­рату лужний ефект відновлюється через 1-2 доби.

Діакарб призначають хворим при набряках і асциті, що зумов­лені недостатністю серцево-судинної системи і цирозом печінки, токсикозі вагітних, глаукомі, епілепсії, емфіземі легень.

Побічні ефекти: сонливість, гіпокаліємія, анорексія.

Засоби, що посилюють виведення Na+ і блокують виведення К+.

Антагоністи альдостерону

Спіронолактон (верошпірон) блокує внутрішньоклітинні рецеп­тори, з якими взаємодіє. Альдостерон підвищує виділення із сечею йонів Na’, СГ і води, знижує екскрецію йонів К+, внаслідок чого їхня концентрація у крові підвищується. Препарат спричиняє магнійзберігаючий ефект, не порушуючи кислотно-лужну рівнова­гу. Спіронолактон — відносно малоактивний діуретик. Дія препа­рату розвивається повільно, протягом 2-5 діб. Призначають паці­єнтам з набряками, зумовленими порушенням серцевої діяльності внаслідок цирозу печінки, нефриту, гіпертонічної хвороби.

Побічні ефекти: нудота, пронос, сонливість, атаксія, шкірний висип, гінекомастія, явища гіпонатріємії і гіперкаліємії.

До калійзберігальних діуретинів належить тріамтерен.

Засоби, що мають пряму блокувальну дію на селективні натрієві канали апікальної мембрани зберігальних трубочок.

Осмотичні діуретики

До них належать маніт і сечовина для ін’єкцій. Принцип дії препа­ратів полягає в тому, що при надходженні в просвіт ниркових канальців вони створюють високий осмотичний тиск, при цьому знижується реабсорція води. На виведення йонів калію майже не впливають.

Маніт є високоактивним препаратом для лікування хворих з набряком мозку, гострою нирковою і печінковою недостатністю при збереженні фільтраційної спроможності нирок. При гострій застійній глаукомі застосовують для дегідратації, а також під час операцій зі штучним кровообігом.

Побічні ефекти: нудота, пронос.

Сечовину для ін’єкцій призначають в основному як дегідратуючий засіб для попередження і зменшення вираженості набряку мозку та токсичного набряку легень, а також як ефективний за­сіб, що сприяє зниженню внутрішньочного тиску. Принцип дегідратаційної дії полягає в тому, що різке підвищення осмотичного тиску крові при введенні призводить до активного надходження у кров’яне русло рідини з тканин і органів, у тому числі з порожнин і тканин мозку й очей. Препарат розчиняють перед введенням в асептичних умовах, застосовуючи 30 % розчин на 10 % розчині глюкози. Вводять внутрішньовенно крапельно (40-60-80 крапель за 1 хв). Слід уникати потрапляння препарату під шкіру, оскільки це може зумовити розвиток некрозу.

Діуретики рослинного походження

До них належать рослини, що містять дубильні речовини, фенолглікозиди, сапоніни і виявляють антитоксичну дію, а також підсилюють кровообіг у нирках. Призначають пацієнтам з набря­ками ниркового походження, нефритом, хронічною нирковою не­достатністю, запальними захворюваннями сечових шляхів, за­стійними явищами, серцевою недостатністю.

Листя брусниці містять глікозид арбутил, флавоноїди, орга­нічні кислоти та інші речовини. Виявляють сечогінну і протимік­робну дію. Застосовують у вигляді відвару як сечогінний засіб при запальних захворюваннях сечових шляхів, нефриті.

Трава хвоща польового містить велику кількість силікатної кислоти, флавоноїди, сапоніни, яблучну кислоту, мінеральні солі тощо. Призначають пацієнтам із серцево-судинними та іншими захворюваннями, що супроводжуються застійними явищами. Застосовують за призначенням лікаря. Препарати з трави хвоща по­льового можуть спричинити подразнення нирок.

Протипоказання: нефрит і нефрозонефрит.

Бруньки березові містять ефірну олію та дубильні речовини. При­значають хворим з набряками ниркового і серцевого походження.

Листя мучниці містять алкалоїд арбутин, органічні кислоти, флавоноїди. Призначають як сечогінний і дезінфекційний засіб при запальних захворюваннях сечового міхура і сечових шляхів. Слід призначати з обережністю в період вагітності.

Листя ортосифону містять глікозид ортосифонін, сапоніни, ефірну олію. Застосовують при набряках унаслідок недостатності кровообігу і порушення функції нирок.

Фармакобезпека:

—при вживанні калійзберігальних діуретиків можливий роз­виток гіперкаліємії і гіпонатрієміі;

—калійзберігальні діуретини підсилюють дію тіазидних ді­уретиків;

— спіронолактон протипоказаний у І триместрі вагітності;

—відвар трави хвоща польового протипоказаний при нирко­вій недостатності;

— діуретини не сумісні із сульфаніламідними препаратами;

— сечогінні препарати слід вживати в першій половині дня;

—тіазидні діуретини протипоказані при тяжкому перебігу ниркової недостатності; вони зумовлюють загострення подагри, підвищують вміст глюкози в крові (до уваги діабетиків!);

— гідрохлоротіазид (гіпотіазид) необхідно призначати за схемою індивідуально, вживати після їди;

—фуросемід не сумісний в одному шприці з іншими препара­тами. Фуросемід у формі таблеток слід вживати перед їдою;

—фуросемід не можна призначати разом з препаратами, що виявляють ототоксичну та нефротоксичну дію.

Сечогінні засоби

Назва

препарату

Форма випуску. Спосіб застосування Умови

зберігання

Гідрохлоротіа­зид (дихлотіазид, гіпотіазид) (Hydrochlortiazidurn) Таблетки по 0,025 та 0,1 г (25 і 100 мг) Всередину зранку або 2 рази на день (у першій половині доби по 0,025- 0,05 г) У сухому місці

Продовження

Циклометіазид

(Cyclomethia-

zidum)

Таблетки по 0,0005 г (0,5 мг) Всередину по 1 таблетці зранку У захищеному від світла місці
Фуросемід

(лазикс)

(Furosemi-

dum)

Таблетки по 0,04 г; 1 % розчин в ампулах по 2 мл (10 мг/мл) Всередину по 0,04 г (40 мг) зранку; по 20-60 мг за добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно (повільно струминно) Список Б
Буфенокс

(буметамід)

(Buphenoxum)

Таблетки по 0,001 г (1 мг); 0,25 % розчин в ампулах по 2 мл (2,5 мг/мл) Всередину по 0,001 г; внутрішньом’язово, внутрішньовенно по 2-4 мл 0,25 % розчину Список Б

У захищеному від світла місці

Кислота

етакринова

(Урегіт)

(Acidum

etacrpnicum)

Таблетки по 0,05 г; порошок в ампулах по 0,05 г Всередину по 0,05 г зранку після їди; внут­рішньовенно по 0,05 г Список Б
Діакарб

(фонурит)

(Diacarbum)

Таблетки по 0,25 г Всередину по 0,125— 0,25 г 1-3 рази на день У сухому місці
Спіронолактон

(альдактон,

верошпірон)

(Spironolacto-

пит)

Таблетки по 0,025 г Всередину по 0,025 г 4 рази на день після їди Список Б
Маніт

(Mannitum)

15 % розчин у флаконах по 200, 400,500 мл; порошок по ЗО г у флаконах по 500 мл Внутрішньовенно (струминно або крапель­но) в дозі 1-1,5 г/кг При температу­рі не вище ніж

25 ’С

Сечовина для ін’єкцій (Urea pro injectionibus) Порошок у флако­нах по ЗО, 45, 60 та 90 г; розчинник — 10 % розчин глюкози Внутрішньовенно крапельно у формі ЗО % розчину (розчин готують ex tempore) При кімнатній температурі

<< | >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Сечогінні засоби (діуретини):

  1. Противірусні засоби для лікування та профілактики ГРВЗ
  2. Методи і засоби захисту від іонізуючих випромінювань
  3. Принципи лікування ГРВЗ
  4. Запобігання надходженню та нагромадженню радіонуклідів у продукції сільського господарства
  5. Тести та задачі для самоконтролю
  6. Препарати, що застосовуються для пригнічення імунної відповіді
  7. Морально-психологічне забезпечення оборони
  8. Методичні рекомендації

    . Принципи діагностики та лікування хворих На гострі респіраторні вірусні захворювання, 2009
  9. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
  10. Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник, 2013
  11. Лікування ангін
  12. Визначення, зміст та основні напрямки морально-психологічного забезпечення бойового чергування
  13. Методи теоретичного психологічного дослідження
  14. Розвиток мислення у немовлячому віці
  15. Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій
  16. Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі
  17. Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій
  18. Розвиток волі у дошкільному віці
  19. Методологія психологічного дослідження