Кислоти й основи. Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза

Кислоти й основи

Біологічна дія кислот визначається ступенем дисоціації, тобто кількістю утворених йонів водню. Місцево кислоти проявляють в’яжучу, подразливу, припікальну дію залежно від ступеня дисоціа­ції та глибини взаємодії кислот із білками тканин. Високодисоційовані кислоти зумовлюють коагуляційний некроз (припікальний), який супроводжується запаленням, набряком, гіперемією, болем. Кислоти швидко всмоктуються зі шлунка і кишок у кров, зв’язуються з гідрокарбонатами і фосфатами (буферними системами крові). Змен­шення лужних резервів призводить до компенсованого ацидозу (при цьому pH крові не змінюється). Подальше виснаження буферних систем спричинює розвиток некомпенсованого ацидозу, за якого під­вищується AT, виникають судоми, пригнічується дихання (за типом Кусмауля), розвивається колапс. Рівень pH нижче ніж 7,16 є несуміс­ним з життям. У медичній практиці використовують кислоту хлоридну розведену (див. главу 8) і кислоту борну (див. главу 3).

Ознаки перорального отруєння концентрованими кислотами: опіки стравоходу, різкий біль, блювання з домішкою крові, шок, колапс.

Допомога при отруєнні кислотами:

— перед промиванням шлунка слід ввести наркотичні аналь­гетики і спазмолітики;

— для промивання шлунка через товстий зонд необхідно ви­користовувати холодну воду (12-15 л);

— нейтралізувати кислоти потрібно магнію оксидом;

— вводити білкові й обволікальні речовини (молоко, збитий яєчний білок);

— проводити симптоматичну терапію (корекція гемодинамічних розладів, ацидозу тощо).

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білками утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тканин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — ко­лімаційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мі­рою, призводять до розм’якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резер­вів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповільнюється дихання, у крові підвищується вміст вуг­лекислого газу. Ознаками декомпенсованого алкалозу є нудота, блювання кров’ю, жовтянична шкіра та темно-червоне обличчя, біль у животі, судоми, лихоманка, сильний головний біль, спо­вільнене дихання, кома. У медицині застосовують натрію гідро­карбонат як відхаркувальний, антацидний та антисептичний за­сіб, а також магнію оксид як антацид (див. главу 8). Гострі отруєння їдкими основами проявляються опіками слизової обо­лонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть розвинути­ся механічна асфіксія у зв’язку з опіком і набряком гортані, стравохідно-шлункова кровотеча, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

Допомога при отруєнні основами:

— промити шлунок водою в незначних порціях під невеликим тиском за умови, що після отруєння пройшло небагато часу;

— ввести наркотичні анальгетики;

— призначити всередину обволікальні засоби — збитий яєчний білок, молоко;

— спрямувати зусилля на усунення алкалозу (карбоген). Солі натрію (натрію хлорид)

Натрій — один з основних катіонів для здійснення життєво важливих функцій організму.

Він міститься в організмі в основному позаклітинно, підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рі­дин, впливає на лужність та об’єм циркулюючої крові.

Потреба в натрії становить 3-6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, про­носу (діареї), блювання, поліурії, опіків, гіпофункції коркової ре­човини надниркових залоз. Він проявляється спазмами непосмугованих м’язів, пригніченням ЦНС, розладами кровообігу.

Натрію хлорид — сольовий препарат, який застосовують у формі ізотонічного, гіпертонічного та гіпотонічного розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9 % розчин, його називають також фізіологічним розчином (хоча це недоречно, оскільки він не містить повний та необхідний електролітний комплекс мінералів складу плазми крові).

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рі­дин і клітин організму.

Показання до застосування: зневоднення на тлі безперервного блювання, проносу, опіків; інфекційні хвороби; значна крововтра­та; шок, колапс; місцево — для оброблення і промивання ран, опі­ків, очей, носової порожнини.

Вводять ізотонічний розчин підшкірно і внутрішньовенно.

Гіпертонічний розчин натрію хлориду — 2—10 % концентрації.

Його осмотичний тиск вищий, ніж тиск у клітині, тому він спричинює зморщування і загибель клітин, виявляє також про­тимікробну дію.

Показання до застосування: використовують для зовнішнього застосування (2-10 %) для оброблення і промивання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10-20 мл 10 % розчину) для зупинки легеневої, шлункової, кишкової кровотечі та при атонії кишок; ректально (50-100 мл 5 % розчину) при закрепах як про­носний засіб; всередину (2-5 %) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — 0,45—0,6 % концентрації.

Його осмотичний тиск нижчий, ніж тиск усередині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису) Показання до застосування: для виготовлення розчинів місцевоанестезійних засобів.

Солі калію (калію хлорид)

Калій є основним внутрішньоклітинним йоном — 98 % загаль­ної кількості калію міститься в інтрацелюлярному просторі.

Калій бере участь у генерації і проведенні нервових імпульсів, синтезі ацетилхоліну, він необхідний для підтримки автоматиз­му серцевої діяльності. Добова потреба в калії становить 2-3 г на добу.

Дефіцит калію в організмі призводить до появи загальної слаб­кості і паралічу м’язів, порушення серцевого ритму (екстрасисто­лія), зниження перистальтики кишок.

Калію хлорид — активний сольовий препарат калію.

Показання до застосування: гіпокаліємія різної етіології (на фоні застосовуння фуросеміду, дихлотіазиду, препаратів напер­стянки тощо), серцеві аритмії (пароксизмальна тахікардія, мигот­лива аритмія, екстрасистолія).

Протипоказання: повна блокада серця, порушення функції нирок та недостатність надниркових залоз.

Вводити калію хлорид парентерально слід дуже обережно. Надлишок калію пригнічує серцеву діяльність, а внаслідок пере­дозування можлива зупинка серця в діастолі.

Вміст ампули калію хлориду (50 мл 4 % розчину) необхідно розчинити в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводи­ти внутрішньовенно крапельно. Входить до складу препаратів аспаркам та панангін.

Солі кальцію

(кальцію хлорид, кальцію глюконат)

Кальцій забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів, бере участь у процесі згортання крові, передачі нервових імпуль­сів, функціонуванні нервової, м’язової і залозистої тканин.

Добова потреба в кальції становить 1-1,5 г. Дефіцит кальцію призводить до появи тетанічних судом у дорослих, спазмофілії у дітей, підвищення збудливості нервової системи.

Кальцію хлорид і кальцію глюконат беруть участь у процесі згортання крові, зменшують проникність біологічних мембран (у тому числі судин), виявляють протизапальну, протиалергічну і протиексудативну дію; стимулюють серцеву діяльність (вплива­ють на серце протилежно йонам калію).

Препарати кальцію застосовують при кровотечах, алергійних реакціях, хворобах шкіри (екзема, псоріаз), прищитоподібної за­лози, ексудативно-запальних процесах, діатезі, капіляротоксико­зі, у складі комплексної терапії хворих з переломами, остеопоро­зом, при запальних захворюваннях.

При отруєнні солями магнію, щавлевої і фторидної кислот пре­парати кальцію застосовують як антидоти.

Протипоказані препарати кальцію при лікуванні серцевими глі­козидами, схильності до тромбозів, тяжкій формі атеросклерозу.

Парентерально кальцію хлорид вводять лише внутрішньовенно!

Якщо препарат введено поза веною, основними скаргами хво­рого будуть відчуття пекучості і сильний біль (препарат при вве­денні в тканини зумовлює некроз). У цьому випадку необхідно не виймаючи голку ввести хворому магнію сульфат, обколоти ура­жене місце 0,25-0,5 % розчином новокаїну. Кальцію глюконат па­рентерально слід вводити внутрішньом’язово та внутрішньовен­но, він не виявляє подразливої дії на тканини.

Солі магнію (магнію сульфат)

Магній є складовою багатьох ферментів, від нього залежать енергетичний обмін, нервово-м’язова збудливість, регуляція проникності клітинних мембран. Він є антистресовим елементом. Добова норма магнію становить 0,3-0,4 г.

Ознаки дефіциту магнію: підвищена дратівливість, апатія, де­пресія, тремтіння м’язів, порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат — сольовий препарат, що виявляє різнобічну дію, особливо залежно від шляхів уведення.

1. При парентеральному введенні (внутрішньом’язово, внут­рішньовенно):

— пригнічує ЦНС, виявляє протисудомну дію;

— знижує AT, виявляє антигіпертензивну, спазмолітичну дію;

— знижує скоротливу активність міометрія, виявляє токолітичну дію.

Показання до застосування: прееклампсія та еклампсія, гіпертензивний криз, загроза передчасних пологів.

2. При ентеральному введенні:

— зумовлює рефлекторний викид жовчі, виявляє жовчогінну дію;

— діє як проносний засіб.

Показання до застосування: для дуоденального зондування, як жовчогінний засіб для сліпого зондування, як проносний препа­рат при отруєннях. Магнію сульфат застосовують, як антидот при отруєнні солями барію.

Глюкоза

Глюкоза є одним з основних енергетичних джерел в організ­мі, має антитоксичні властивості. Глюкозу використовують у медицині у формі ізотонічного та гіпертонічного розчинів, таб­леток.

Ізотонічний розчин глюкози має 5 % концентрацію.

Його осмотичний тиск дорівнює такому тискові крові та рідин організму. Застосовують при зневодненні, хронічних захворюван­нях, виснаженні (кахексії), інтоксикації, хворобах печінки, колапсі, шоці, а також для розведення ліків. Глюкоза в ізотоніч­ному розчині є постійним компонентом кровозамінних та проти­шокових рідин. Вводити слід підшкірно крапельно (300-500 мл), внутрішньовенно та ректально крапельно (500-1000 мл).

Гіпертонічний розчин глюкози має 10—40 % концентрацію.

Осмотичний тиск його вищий, ніж такий тиск крові і міжклі­тинних рідин. Гіпертонічні розчини глюкози сприяють підвищен­ню AT, покращанню серцевої діяльності, антитоксичної власти­вості печінки.

Показання до застосування: гіпоглікемія, хвороби печінки, шок, колапс тощо.

Вводити глюкозу в гіпертонічному розчині необхідно тільки внутрішньовенно. При підшкірному чи внутрішньом’язовому вве­денні виникають запалення, некроз тканин.

Фармакобезпека:

— гіпертонічні розчини (2-10 % розчин натрію хлориду та 10-40 % розчини глюкози) необхідно вводити парентерально тільки внутрішньовенно, при випадковому потраплянні розчинів у тканини вони зумовлюють некроз:

— розчин калію хлориду слід застосовувати всередину по 1 столовій ложці після їди, оскільки він має здатність подразнюва­ти слизову оболонку шлунка; парентерельно — вводити дуже обережно, вміст ампули (50 мл 4 % розчину) розчинити в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, застосовувати внутріш­ньовенно крапельно;

— кальцію хлорид в ампулах потрібно вводити виключно внут­рішньовенно, при випадковому потраплянні в тканини він може спри­чинити некроз;

— магнію сульфат при швидкому внутрішньовенному введен­ні може призвести до пригнічення дихального центру і зупинки дихання. Внутрішньом’язові ін'єкції магнію сульфату болючі;

— глюкоза не сумісна з левоміцетином і стрептоміцином.

Кислоти й основи. Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза

Назва

препарату

Форма випуску Спосіб застосування Вищі дози та умови зберігання
Глюкоза

(Glucosum)

Порошок, таблетки по 0,5 г для приготу­вання розчинів; 5 % розчин у флаконах по 200 та 400 мл;

40 % розчин в ампулах по 10 та 20 мл (400 мг/мл);

25 % розчин по 20 мл (250 мг/мл)

Внутрішньовенно краплинно по 1000— 2000 мл; внутрішньовен­но по 20-50 мл У звичайних умовах
Калію хлорид

(Каїіі

chloridum)

10 % розчин у флаконах по 200 мл; 4 % розчин в ампулах по 50 мл (40 мг/мл) Всередину по 1 столовій ложці розчину 3-4 рази на день після їди; вміст 1 ампули розчинити в 400-500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вводити внутрішньовен­но краплинно (30 кра­пель за 1 хв) Список Б

У сухому місці

Кальцію

хлорид

(Саісіі

chloridum)

5-10% розчину флаконах по 200 мл; 10 % розчин в ампу­лах по 5 та 10 мл (100 мг/мл) Всередину по 1 столовій ложці розчину 3-4 рази на день; внутрішньовен­но обережно повільно по 5-10 мл У сухому місці
Магнію

сульфат

(Magnesii

sulfas)

Порошок;

20 та 25 % розчин в ампулах по 5,10 та 20 мл (200 та 250 мг/мл)

Всередину по 20-30 г роз­чину в 1/2 склянки води; внутрішньом’язово, внутрішньовенно У добре

закупореній

тарі

Продовження

Назва Форма напуску Спосіб застосування Вищі дози та умови зберігання
Натрію

хлорид

(Natrii

chloridum)

Порошок, таблетки по 0,9 г; 0,9 % розчин в ампулах по 5,10 та 20 мл (9 мг/мл); 0,9 % розчин у флаконах по 200 та 400 мл;

10 % розчин у флаконах по 200 та 400 мл

Ізотонічний розчин: внутрішньовенно, внутрішньом’язово, підшкірно;

гіпертонічний розчин — внутрішньовенно; всередину; ректально

У добре

закупореній

тарі

Натрію

гідрокарбонат

(Natrii

hydro-

carbonas)

Порошок, таблетки по 0,3 та 0,5 г; 4 % розчин в ампулах по 20 мл (40 мг/мл) Всередину по 0,5-1 г; інгаляційно: 2-3 % розчин; внутрішньовен­но: 1-5 % розчин по 50-100 мл Порошок — у добре закупо­реній тарі; у сухому темному місці

<< | >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Кислоти й основи. Солі лужних і лужноземельних металів. Глюкоза:

  1. КИСЛОТА УКСУСНАЯ (ЭТАНОВАЯ КИСЛОТА, МЕТАНКАРБОНОВАЯ КИСЛОТА)
  2. КИСЛОТА АСКОРБИНОВАЯ (y-ЛАКТОН 2,3-ДЕГИДРОГУЛОНОВОЙ КИСЛОТЫ, ВИТАМИН С)
  3. Салициловая кислота и ее производные (ацетилсалициловая кислота и другие)
  4. Определение глюкозы
  5. Мальабсорбция глюкозы-галактозы
  6. Контроль за глюкозой крови
  7. КИСЛОТА БЕНЗОЙНАЯ (КИСЛОТА БЕНЗОЛКАРБОНОВАЯ)
  8. ГЛЮКОЗО-6-ФОСФАТДЕГИДРОГЕНАЗНАЯ АНЕМИЯ
  9. ТИПОВЫЕ ФОРМЫ НАРУШЕНИЯ СОДЕРЖАНИЯ ГЛЮКОЗЫ В КРОВИ
  10. Дефицит активности глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы (Г-6-ФД).
  11. Острая лекарственная гемолитическая анемия у лиц с врожденной недостаточностью в эритроцитах дегидрогеназы глюкозо-6-фосфата
  12. Кислоты и основания
  13. Ацетилсалициловая кислота
  14. КРИСТАЛЛУРИЯ МОЧЕВОЙ КИСЛОТЫ
  15. Гиповитаминоз В5 (никотиновой кислоты)