Фармакокінетика лікарських речовин

Знання фармакокінетики дозволяють передбачити виникнен­ня побічних ефектів після введення препаратів, а також допомага­ють визначити їхнє оптимальне дозування при певному шляху введення.

Абсорбція ліків

Для того щоб будь-який лікарський препарат спричинив фар­макологічну дію, потрібно, щоб він всмоктався в кров. Відомі такі механізми абсорбції:

• пасивна дифузія. Більшість лікарських речовин проникає через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентрації (із зони концентрованого розведення) доти, доки по обидва боки мембрани концентрація не стане однаковою;

• існує полегшена дифузія за допомогою носіїв без втрати енер­гії за градієнтом концентрації (наприклад, глюкоза, гліцерин);

• фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані. Через них проникають сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо;

• активний транспорт здійснюється за допомогою специфіч­них транспортних систем клітин і відбувається за умови витрат енергії; так всмоктуються серцеві глікозиди, глюкокортикоїди;

• піноцитоз — поглинання лікарського препарату з утворен­ням везикул. Цей механізм особливо важливий для ліків поліпептидної структури. Для ефективної і безпечної медикаментозної терапії слід знати фактори, що впливають на абсорбцію.

Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:

— розчинність (розчинні в ліпідах препарати краще проника­ють крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні);

— особливості лікарських форм:

а) таблетки, що мають ентеросолюбільне покриття, стійкі до шлункового соку, але їх не можна запивати гарячими напоями, оскільки це призведе до передчасного розчинення препарату;

б) лікарські форми, в яких процес абсорбції препарату відбува­ється з різною інтенсивністю, що забезпечує тривалий терапев­тичний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — капсули, що містять мікродраже; силіконові гумові капсули). Подрібнювати такі лікарські форми перед вживанням не можна, оскільки вони будуть швидко всмоктуватися.

Особливості місця абсорбції:

— кровообіг до місця абсорбції (підвищує абсорбцію застосу­вання тепла, а сповільнює — застосування холоду; при введенні препарату внутрішньом’язово рух, масаж після ін’єкції приско­рюють абсорбцію);

—кислотно-основний стан середовища визначає швидкість аб­сорбції (краще всмоктуються нейонізовані — розчинні в ліпідах, кислотні препарати — в шлунку, а йонізовані — розчинні у воді, кислотні препарати — у кишечнику, препарати з позитивним або негативним зарядом — повільно).

Враховуючи, що дія ліків виникає тільки після їх надходжен­ня у кровотік, було запропоновано термін «біологічна доступ­ність» — кількість лікарської речовини у відсоткак (%), яка до­сягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху введення біодоступність визначається втра­тами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першо­го проходження через печінковий бар’єр.

Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного введення досягає 100 %. На біодоступність впливають: форма пре­парату (рідка або тверда, наявність наповнювачів, оболонок), хі­мічний склад, фізіологія організму (метаболізм печінки, захворю­вання травного каналу, печінки та нирок).

Фармацевтичні фірми контролюють форми і хімічний склад препарату. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід вживати ліки одного виробника або мати інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтичних фірм.

Розподіл ліків в організмі.

Біологічні бар’єри. Депонування

Після надходження лікарської речовини в кров вона перебуває у вільному або зв’язаному стані з білками плазми крові.

Характерними властивостями зв’язаного препарату є:

— повільний розподіл;

— пролонгована дія;

— зменшення можливості інтоксикації препаратом;

—можливість взаємодії препаратів за місцем зв’язування.

Зв’я­зування з білками може зменшуватися при захворюваннях печін­ки, нирок, білковому голодуванні, ферментопатіях травного ка­налу; у новонароджених і людей літнього віку. Деякі препарати зв’язуються з певними тканинами, наприклад з жировою, тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюєть­ся, а тривалість дії може подовжуватись.

Співвідношення кількості зв’язаного препарату і кількості вільного є постійним. Суттєвий вплив на характер розподілу ма­ють біологічні бар’єри. До них належать стінки капілярів, клітин­ні мембрани, гематоенцефалічний (ГЕБ) і плацентарний бар’єри.

ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинно­мозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.

Плацентарний бар’єр перешкоджає надходженню речовин із крові організму вагітної до організму плода.

Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:

— сполучній (полярні сполуки);

— кістковій (тетрацикліни);

— жировій (засоби для наркозу).

Тканина, яка зв’язується з препаратом, пролонгує його дію.

Біотрансформація, або метаболізм

Біотрансформація, або метаболізм, — це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишечнику, нирках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбувається за допомогою ферментів печінки.

Унаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, пе­ретворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводять­ся з організму нирками, а також утворюються менш активні мета­боліти (іноді з неактивних — активні).

Лікарські препарати можуть впливати на синтез ферментів пе­чінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують, активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів це слід враховувати і робити корекцію доз або частоти вживання.

На біотрансформацію лікарських речовин впливають:

— вік (у дітей до 2 років ферментні системи незрілі, метаболізм уповільнюється; у людей літнього віку уповільнюється приплив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму);

— захворювання (при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях метаболізм уповільнюється);

— генетичні особливості (у деяких осіб зменшена кількість ферментів, тому метаболізм уповільнюється, що може призвести до накопичення препарату);

— тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм лікарських препаратів;

— вміст білків і вуглеводів у їжі прискорює метаболізм (у веге­таріанців швидкість біотрансформації знижена).

Екскреція

Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікарські засоби та їх метаболіти в основному виводяться із сечею. На швид­кість ниркової екскреції впливає низка факторів:

—функція нирок (при захворюванні нирок в осіб літнього віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації);

— кислотно-основний стан сечі (кислий препарат легко виво­диться лужною сечею).

Багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин тощо) виводяться із жовчю в кишечник, унаслідок чого утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмокту­ються і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю (ентерогепатична циркуляція).

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями. Окремі пре­парати виділяються залозами.

<< | >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Фармакокінетика лікарських речовин:

  1. Виробництво стерильних лікарських засобів
  2. Внесення спеціальних речовин та сполук
  3. Діючі речовини та їх властивості
  4. Поживні речовини — білки, жири, вуглеводи
  5. Мінеральні речовини (від minera - - руда)
  6. Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник, 2013
  7. ХІМІОТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
  8. Особливості застосування РІА в клініці
  9. Управління режимом зрошування
  10. Методи утилізації гною
  11. Біофабрика. Структура. Організація.
  12. МЕТОДИ РАДІОІМУНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
  13. Радіотестування IN VITRO
  14. ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО СЕРЦЕВО-СУДИННУ СИСТЕМУ
  15. ВСТУП
  16. Судинна система і кровотворні органи
  17. Органи гемопоезу
  18. Вплив наркотиків на фізичне та психічне здоров'я, репродуктивну функцію людини
  19. Лікування