Антибіотики

Правила раціональної хіміотерапії

Інфекційні захворювання дуже поширені серед населення земної кулі. Вявлено близько 250 різних видів збудників. Лікарські препа­рати, які пригнічують життєдіяльність збудників інфекційних за­хворювань в організмі людини, називають хіміотерапевтичними за­собами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для людини. Хіміотерапевтичні засоби застосовують емпірично з давніх часів. Так, у медицину було введено препарати ртуті для лікування сифілісу (XVI ст.), препарати кори хінного дерева — для лікування малярії (XVII ст.). Піонером хіміотерапії є Пауль Ерліх (1854-1915), який запропонував препара­ти арсену — сальварсан та неосальварсан — для лікування хворих на сифіліс і сформулював основні правила хіміотерапії.

Правила раціональної хіміотерапії

1. Лікування слід починати якомога раніше.

2. Необхідно встановити точний діагноз, тобто виявити збудни­ка та визначити його чутливість до хіміотерапевтичних засобів. Якщо збудник невідомий, слід призначати препарати з широким спектром протимікробної дії або комбінацію декількох препаратів і вибрати засіб, який найбільше підходить, з урахуванням специфіч­ності його дії, фармакологічних ефектів, анамнестичних даних.

3. Препарат доцільно призначати в такій дозі (разовій і добовій) і вибрати такий шлях введення, щоб забезпечити його середню те­рапевтичну концентрацію в тканинах макроорганізму впродовж усього курсу лікування. На початку лікування слід призначати препарат в ударній дозі.

4. Для забезпечення середньої терапевтичної концентрації пре­паратів слід враховувати їхню взаємодію із засобами інших груп:

— на фармакологічному рівні;

— на фармакокінетичному рівні;

— на фізико-хімічному рівні.

5.Дотримуватись оптимальної тривалості лікування, у разі необхідності проводити повторний курс терапії.

6.Здійснювати контроль за процесом одужання при деяких ін­фекціях.

Загальна характеристика антибіотиків. Класифікація

Антибіотики — це хіміотерапевтичні засоби мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життє­діяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а та­кож затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами — антибіоз (від грец. anti — проти; bios — життя).

Характерні властивості антибіотиків:

— висока біологічна активність щодо чутливих до них мікро­організмів;

— висока вибіркова протимікробна дія;

— біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних оди­ницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або в 1 мг препарату (ОД/мг);

— випускають антибіотики в різних лікарських формах (по­рошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призна­чають всередину, парентерально та місцево.

Для усіх антибіотиків характерні побічні дії — алергія, дис­бактеріоз.

Для профілактики алергічних реакцій небхідно перед паренте­ральним введенням зробити пробу на чутливість; одночасно з ан­тибіотиками, які приймають перорально, призначати антигістамінні (протиалергійні засоби).

Для попередження дисбактеріозу одночасно з антибіотиками призначають протигрибкові засоби.

Більшість антибіотиків для парентерального введення — по­рошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосеред­ньо перед ін’єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін’єкцій, ізотонічний (0,9 %) розчин натрію хлориду, а найчастіше для зменшення больових відчуттів під час ін’єкцій — 0,25-0,5 % розчин новокаїну чи лідокаїну.

Антибіотики, розчинені в новокаїні, лідокаїні, вводять тільки внутрішньом’язово.

Способи розведення антибіотиків:

• спосіб 1:1 — 1 мл розчиненого препарату містить 100 000 ОД, або 0,1 г антибіотика. У такий спосіб розводять антибіотики у флаконах, що містять 500 000 ОД (0,5 г) препарату і менше;

• спосіб 1:2 — 1 мл розчиненого препарату містить 200 000 ОД, або 0,2 г, антибіотика; у цей спосіб розводять антибіотики у флаконах, у яких міститься 500 000 ОД (0,5 г) препарату і більше.

Кількість мілілітрів розчинника для антибіотиків у флако­нах визначають шляхом ділення одиниць чи грамів, що містить флакон, на 100 000 (0,1) чи 200 000 (0,2) відповідно.

Сьогодні описано понад 6000 антибіотиків.

Класифікація антибіотиків

1. Препарати групи пеніциліну — бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль; феноксиметилпеніцилін; біцилін-1, біцилін-5, оксациліну натрієва сіль, ампіцилін, ампіокс.

2. Макроліди й азаліди — еритроміцин, олеандоміцину фосфат, олететрин, спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), азитроміцин (сумамед).

3. Цефалоспорини — цефалексин, цефазолін, цефтріаксон, цефепім, цефотаксим, цефпіром.

4. Тетрацикліни — тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

5. Хлорамфеніколи — левоміцетин, левоміцетину сукцинат розчинний, синтоміцин.

6. Аміноглікозиди і глікопептиди — стрептоміцину сульфат, гентаміцин, амікацин, канаміцин, сизоміцин, ванкоміцин;

7. Поліміксини — поліміксину В сульфат, поліміксину М сульфат

8. Ріфампіцини

9. Лінкозаміни

10.Фузидини

За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактери­цидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріоста­тичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди). Така класифікація має практичне значення для вибору тактики лікування. При легко­му і середньому ступені перебігу інфекційних захворювань призна­чають антибіотики бактеріостатичної дії. їх застосовують більш три­валими курсами. Хворим з тяжкими інфекціями та з ослабленими захисними функціями організму призначають антибіотики бакте­рицидної дії.

<< | >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Антибіотики:

  1. Об’єкти біотехнології
  2. Продукти біотехнологічного процесу
  3. Тести та задачі для самоконтролю
  4. Принципи лікування ГРВЗ
  5. НЕЙРОСЕНСОРНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ
  6. ПАРАТОНЗИЛІТ ТА ПАРАТОНЗИЛЯРНИЙ АБСЦЕС
  7. Циклоспорін та рапаміцин
  8. Лікування ангін
  9. ХІМІОТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ХВОРОБ
  10. Біологічні системи біотехнології
  11. Анафілактичний шок
  12. Особливості перебігу отитів при інфекційних захворюваннях
  13. Визер В.А.. Лекции по терапии, 2011
  14. АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ ЛЕГКИХ
  15. ЭКЗОГЕННЫЕ АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ АЛЬВЕОЛИТЫ
  16. ЛЕЧЕНИЕ
  17. ХРОНИЧЕСКАЯ ЭОЗИНОФИЛЬНАЯ ПНЕВМОНИЯ
  18. ЛЕГОЧНЫЕ ЭОЗИНОФИЛИИ С АСТМАТИЧЕСКИМ СИНДРОМОМ
  19. ЛИТЕРАТУРА