Аміноглікозиди і глікопептиди.

Порівняльна характеристика препаратів

Аміноглікозиди — антибіотики, що виявляють широкий спектр протимікробної дії. Механізм дії аміноглікозидів: необо­ротно пригнічують синтез білка, порушують проникність цито­плазматичної мембрани.

Глікопептиди порушують синтез компонентів стінки бакте­ріальної клітини.

Класифікація аміноглікозндів і глікопептидів

Аміноглікозиди

Глікопептиди
I покоління II покоління III покоління
Стрептоміцину

сульфат

Неоміцин

Канаміцин

Мономіцин

Гентаміцин

(гараміцин)

Амікацин

Тобраміцин

Сизоміцин

Нетилміцин

Ізепаміцин

Пароміцин

Фраміцетин

Ванкоміцин

(едицин)

Тейкопланін

(таргоцид)

Стрептоміцину сульфат — антибіотик, що чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того, згубно діє на патогенні коки, синьогнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистент­ність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмокту­ється.

Показання до застосування: для лікування хворих на тубер­кульоз, а також туляремію, чуму, бруцельоз, пацієнтів з інфекція­ми сечових шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом’язово (1-2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін’єкцій під обо­лонки мозку при менінгіті використовують стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс.

Гентаміцину сульфат — антибіотик, більш активний щодо синьогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпе­ніциліну. Резистентність до гентаміцину виникає повільно. З трав­ного каналу всмоктується не повністю, тому препарат призначають внутрішньом’язово.

Показання до застосування: ускладнені інфекції сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів); ускладнені інфекції верхніх дихальних шля­хів; менінгіт.

Побічні ефекти: ототоксичність; нефротоксичність.

Канаміцину сульфат — антибіотик, подібний до стрептоміци­ну.

Призначають для лікування хворих на туберкульоз, коли пре­парати групи А неефективні.

Побічні ефекти: неврит слухового нерва, нудота, блювання, пронос, ураження нирок, алергійні реакції.

Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом’я­зово через кожні 8 год для лікування хворих з перитонітом, абсцесом легень, пацієнтів із захворюваннями жовчних проток і жовч­ного міхура, шигельозом, а також для стерилізації кишок перед операцією.

Сизоміцину сульфат — антибіотик широкого спектра дії, подіб­ний до гентаміцину. Швидко всмоктується, дія триває 8-12 год. Проникає через ГЕБ, виділяється нирками в незміненому стані. Призначають хворим із сепсисом, менінгітом, пневмонією, абсце­сом легень та іншими інфекціями, спричиненими чутливою до антибіотика мікрофлорою.

Ванкоміцин — глікопептид, що продукується актиноміцетами Streptomyces orientalis. Діє бактерицидно. Виявляє широкий спектр протимікробної дії. Пагано всмоктується з травного кана­лу, тому для досягнення системної дії вводять внутрішньовенно. Препарат проходить через ГЕБ. Призначають хворим з інфекція­ми, спричиненими грампозитивними коками, стійкими до пені­циліну, а також при менінгіті, ентероколіті.

Побічні ефекти: ото- і нефротоксичність, ураження печінки, можливий розвиток флебіту.

Фармакобезпека:

— необхідно суворо дотримуватися режиму дозування:

— не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пені­цилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцина­том (випадають в осад);

— під час прийому аміноглікозидів, а також протягом 2 тиж. (краще 4 тиж.) після останнього введення їх не слід комбінувати з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними засобами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);

— гентаміцин не сумісний з вітаміном Вг, фенобарбіталом, преднізолоном, димедролом;

— у разі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працю­вати в гумових рукавичках (можливий розвиток дерматозу);

— аміноглікозиди не сумісні поміж собою та з ото- і нефроток­сичними препаратими.

<< | >>
Источник: Нековаль I.B.. Фармакологія: підручник. 2013

Еще по теме Аміноглікозиди і глікопептиди.:

  1. НЕЙРОСЕНСОРНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ
  2. Визер В.А.. Лекции по терапии, 2011
  3. АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ ЛЕГКИХ
  4. ЭКЗОГЕННЫЕ АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ АЛЬВЕОЛИТЫ
  5. ЛЕЧЕНИЕ
  6. ХРОНИЧЕСКАЯ ЭОЗИНОФИЛЬНАЯ ПНЕВМОНИЯ
  7. ЛЕГОЧНЫЕ ЭОЗИНОФИЛИИ С АСТМАТИЧЕСКИМ СИНДРОМОМ
  8. ЛИТЕРАТУРА
  9. БРОНХОЭКТАТИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ
  10. КЛАССИФИКАЦИЯ БРОНХОЭКТАЗОВ
  11. ЛИТЕРАТУРА
  12. БОЛЕЗНЬ (СИНДРОМ) РЕЙТЕРА
  13. БОЛЕЗНЬ (СИНДРОМ) ШЕГРЕНА
  14. БРОНХИАЛЬНАЯ АСТМА.
  15. ЭТИОЛОГИЯ
  16. ПАТОГЕНЕЗ
  17. КЛИНИЧЕСКАЯ КАРТИНА БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЫ